Моя сусідка Ганна забрала маму свою з села до себе в місто, в столичну квартиру.

Але вона тоді ще відразу маму попередила, що в столиці все дорого дуже, і ціни зростають ще, з роботою у них з чоловіком останнім часом незрозуміло що твориться. І кредит ще не виплачений, і діти-підлітки, загалом, їх сім’ї і без того вистачає проблем.

А тепер ще й мати до них переїхала!

Ганна сказала, що матері своїй вона, звичайно, дуже рада, але витрати для них значно зросли. Сказала, щоб мама теж брала участь у сімейному бюджеті, віддавала їм всю свою пенсію.

А мама, незрозуміло чому, образилася відразу на ці слова:

– Останнє у мене забираєте, – каже.

Свою маму моя сусідка забрала до себе пів року тому з невеликого села.

Мамі начебто не так багато років, на перший погляд, близько сімдесяти, але самопочуття у неї останнім часом, на жаль, сильно похитнулося, і стало ясно, що жити одна вона вже не може, та й не хотілося їй жити одній і це зрозуміло, про що вона постійно усім говорила.

– Вона давно просилася вже до нас, нудно їй там одній було та самотньо, але ми все якось тягнули, доглядальницю їй там найняли. Ну як доглядальницю, скоріше, помічницю по господарству і компаньйонку, яка б проводила з нею час. Мама ще сама на ногах. Жінка та просто приходила, прибирати допомагала, готувати, – поділилася якось зі мною сусідка.

Хату в селі Ганна своїй мамі пропонувала продати, але пенсіонерка позбутися єдиної власності принципово не захотіла.

Хату свою в селі мати залишила на сусідів, швидко зібрала у валізу найнеобхідніше і переїхала в трикімнатну квартиру до доньки.

Не встигла моя сусідка з мамою заговорити про переїзд. Тут же мама всі справи вирішила і зібралася.

Щиро кажучи, сама Ганна відкладала момент переїзду мами як могла, розуміючи, що в спільному проживанні просто їм не буде спокою.

Мама її – людина літня, зі своїм укладом. Сама собі господиня, звикла жити одна, ні на кого не озираючись. Все завжди повинно бути по її.

А у Галини своя велика сім’я, чоловік та дві донечки.

Живуть вони досить так середньо, працюють, виплачують кредит за свою трикімнатну квартиру, платити залишилося ще пару років.

Чоловік Ганни до перспективи переїзду тещі поставився без захвату, але й особливо не заперечував, щоб мама дружини жила разом з ними, адже розумів, що вона вже старенька і доглядати її таки має донька в такому віці.

Чоловік Ганни лише настійно порадив тільки схиляти маму до продажу її хати в селі, з тим, щоб, коли чоловік і жінка виплатять кредит за свою трикімнатну квартиру, взяти кредит на квартиру для мами Ганни і відселити її в окреме житло.

Гроші від продажу хати пенсіонерки використовувати як початковий внесок, а потім би та квартира залишилася б одній з їх доньок.

А пару років поки чоловік погодився жити з мамою дружини під одним дахом.

Маму прикріпили до столичної поліклініки, почали робити необхідні обстеження. На деякі консультації возили платно, щоб не втрачати час, адже безкоштовно зараз не дуже полікуєшся, це зрозуміло усім.

І в бюджеті сім’ї за цей час відбулися деякі зміни.

Ганна кілька тижнів просиділа без роботи, вийшла на роботу тільки нещодавно.

Чоловік її теж кілька разів отримав лише частину зарплати.

І, судячи з усього, таку він і буде отримувати надалі.

Ні, вони не голодні, звичайно, і на оплату кредиту їм трохи вистачає.

Але все ж зниження доходів і майже одночасне збільшення сім’ї на одну людину виявилося відчутно.

– Маму довелося одягнути, взути, – якось мені . – Приїхала в якомусь лахмітті до нас, як сирітка. Штани їй купили, темні, світлі, пару кофт, блузочку на літо, взуття. Загалом, практично гардероб! На консультації фахівців витратилися. Мама любить сир хороший, а він зараз ой який небюджетний. Чаї п’є постійно – то з шинкою бутерброд, то з сиром. Тут парфуми у мене побачила, сподобалися – ой, а можна мені? Ну не скажеш же, що не можна. Минулого тижня кинулася, а він майже скінчився. Новий треба купувати. Світло, вода теж – мама ж постійно вдома. Рахунки приходять такі, що ой.

При цьому вкладатися в бюджет мама, мабуть, не планувала абсолютно. Пенсія у неї невелика, звичайно. Проте, вважає дочка, якусь частину мама цілком могла б вкладати в загальний котел, чому б і ні?

А мама образилася дуже на доньку.

Вона їхала до дочки, розраховувала жити на утриманні дітей і пенсію відкладати на «всяке може статися».

– У всіх старі батьки, – стала говорити мати доньці, – дочки мама, так і живуть – «все, що моє – моє, а що твоє, то наше». Для цього ж і ростили дітей, свого часу у всьому собі відмовляли, щоб не відмовляти в старості.

Ганна й тепер сама вже не знає, як правильно вчинити. Шкодує, що забрала маму з села, адже вона ще не старенька зовсім, ще сама може про себе подбати.

А мама побачила, яке добро біля доньки в місті, та й не хоче вже повертатися в село. Але й хати не хоче продавати і пенсії не хоче давати.

Ганна так шкодує про свій вчинок. Але що зробиш тут?

КІНЕЦЬ.