У мене сусідка, бабуся Одарка. Минулого року, це влітку було, вона занедужала, а діти її живуть в місті, далеко від нас. Донька лише народила дитину, тому провідувати матір часто не могла, вона рідко у неї з’являлася. І до себе забрати теж не виходило, адже вони живуть в однокімнатній квартирі з двома дітьми, їм самим там не легко і це зрозуміло.

Бабуся Одарка майже щодня мене кликала через паркан, вона часто просила, щоб я їй купила хліба, сходила в аптеку, принесла води або ще чогось. Хоча у мене і свого господарства вистачало, та й в самої дитина ще зовсім мала, але я не могла відмовити старенькій жіночці жодного разу.

Якось бабуся занедужала. Доглядала я за своєю сусідкою 2 тижні, все робила для неї, щоб вона мене не попросила, приносила навіть свою їжу з дому, щоб там не готувати. Бабусі стало краще. Після того вона наче стала ближчою до мене, завжди поговорить зі мною про щось, щось запитає, цікавиться моїм життям.

А потім до неї приїхала її рідна донька з сім’єю з міста, покликали мого синочка гуляти до них. Ігор побіг гратися з задоволенням з дітками до сусідів. А через дві години повернувся сумним. Але нічого мені розповідати не став.

Я сама побачила, що дитина без настрою і стала розпитувати.

Виявляється бабуся Одарка в той день назбирала полуниці і малини, пригощала свою доньку з сім’єю, онуків частувала, вони обідали якраз тоді за столом, а мого синочка до столу навіть і покликали, жодної ягодки не дали.

Більше я сина до бабусі Одарки не пускала.

Тоді донька в моєї сусідки гостювала майже тиждень. Якраз тоді вони організували мамине поросятко, смажили свіжину, а мені бабуся жодного шматочка сала навіть не дала, нічим не поділилася за весь цей час.

Та згодом донька поїхала вранці додому в місто, напакувала повні торби гостинців з села, а бабуся Одарка покликала мене вже ввечері до себе, стала просити, щоб я пішла в магазин і купила їй олії, бо в неї ні грама олії немає і жодної ложки цукру в домі.

Я сказала, що вже вечір, я втомилася і в магазин не піду, а про олію потрібно було доньці сказати, тоді, як вона полуницю їла. Я пояснила, що мені вдома роботи вистачає, більше я доглядати її не буду.

Відтоді бабуся Одарка навіть не вітається зі мною. Я на неї не ображаюся, вона старенька людина, але бути безкоштовною служницею теж не хочу, тим паче, коли цього зовсім ніхто не цінує, а сприймає як належне.