З ранніх років мені нав’язували думку про те, що я комусь щось винна. Моїм батькам – за те, що привели мене в цей світ. Дідусеві – за те, що дозволив нам жити у своїй квартирі. І очікування, які суспільство покладало на мене, щоб я добре вчилась в школі, поводилась слухняно і допомагала батькам.

Під час навчання мене постійно підштовхували до того, щоб я була відмінницею, здобувала нагороди на олімпіадах, і навіть займалася бальними танцями й змагалась на високому рівні. Всі ці очікування покладалися на мене без жодного врахування моїх власних бажань та прагнень.

Не зважаючи на мою мрію стати лікарем, батьки були переконані, що я не здатна опанувати такий серйозний фах. Тому вони прийняли рішення за мене і визначили, що я маю працювати педагогом, а моїм предметом буде біологія.

Навіть коли стала дорослою і почала заробляти собі на життя, я розуміла, що моє життя все ще не належало мені. Очікувалося, що я вийду заміж за чоловіка, якого вибрали мої батьки, сина колеги моєї матері. Вони вважали, що ми були ідеальною парою, хоча я не мала права голосу в цьому питанні. Моя сім’я також вважала, що має право диктувати мені кількість дітей, їхні імена і навіть одяг.

Упродовж усього життя я відчувала себе маріонеткою, яка танцює під чужі забаганки. Не зважаючи на мої особисті бажання, моє життя було підпорядковане очікуванням оточуючих, які вважали, що можуть вирішувати моє майбутнє.

Одного весняного дня, коли я годувала качок біля річки, мене осяяло прозріння – мені здавалося, що я дивлюся телепередачу про своє життя, а не живу ним повною мірою. Чоловік з красивими зеленими очима та неймовірно милою посмішкою підійшов до мене і запитав, чи все гаразд, відчуваючи мою тривогу. Дивно, але я відкрилася цьому незнайомцю і довірилась йому про все, що мене турбувало.

Згодом ми з Олексієм почали зустрічатися частіше, і я дізналась, що він працює лікарем. Професія – про яку я мріяла. Це стало для мене переломним моментом, і я вперше в житті прийняла для себе рішення і розлучилась з чоловіком, якого взагалі не кохала.

Згодом ми з Олексієм пов’язали себе тенетами шлюбу і назвали нашого сина так, як нам хотілося. Через два роки у нас народилась донька, і я нарешті відчула щастя приймати рішення, які приносять радість у моє життя.

Одна випадкова мить дозволила мені усвідомити те, що ми самі є господарями своєї долі, і що ми самі повинні вирішувати, як хочемо жити. Адже ніхто не знає, що дійсно робить нас щасливими.

З цією новознайденою сміливістю я вирішила зробити стрибок віри й здійснити свою давню мрію – вивчати фармацію в університеті, не зважаючи на те, що була найстаршою студенткою на своєму курсі.

Сьогодні я маю щасливу сім’ю, виховую двох дітей з коханим чоловіком і працюю на улюбленій роботі. Я сповнена радості за прийняте рішення взяти на себе відповідальність за власне життя і йти за покликом серця.

КІНЕЦЬ.