У 33-річної Людмили в житті все дуже добре склалося: сім’я, люблячий і турботливий чоловік, дитина, цікава та гарно оплачувана робота, яка ще й до того дає хорошу перспективу на майбутнє, достаток в сім’ї, простора квартира в центрі міста.

– Пощастило в житті цій жінці! – відверто заздрять Людмилі її рідні та знайомі люди. – Все як по маслу в її житті дається, про таке лише мріяти можна. Гроші у неї завжди є, проблем немає. Ех, всім би так жилося!

Але от сама Людмила вважає, що справа не у везінні, або не лише в ньому. Кожен сам коваль свого життя та свого власного щастя.

Людмила, наприклад, добре вчилася, працювала старанно багато років, ставши в результаті хорошим фахівцем, якого цінують в будь-яку кризу.

Людмила не відпочивала вона по клубам і компаніям, мріяла та намагалася завжди досягти в житті кращого. Чоловіка вибрала “з розумом”, і тепер як за кам’яною стіною живе з ним у шлюбі, негараздів ніяких не знає, і від того щаслива, що поруч така людина.

До народження дитини підійшла відповідально – підготувалися у всіх сенсах. Зате тепер вони з чоловіком пожинають те, що заслужили – живуть досить легко та щасливо, без проблем та турбот великих.

У зведеної сестри Людмили, Лесі, все навпаки в житті склалося.

Чоловік її працювати зовсім не любить, якийсь місяць працює, два – вдома сидить, двоє дітей-дошкільнят, а тепер ось ще й третю дитину вона чекає. Живуть Леся з чоловіком в однокімнатній квартирі, що належить свекрусі, кінці з кінцями не зводяться і зараз, і навіть речі своїх дітей Леся всі вже розпродала людям – зберігати ніде.

Мати Лесі, дізнавшись про те, що донька чекає третю дитину, демонстративно “вмила руки”, з дочкою зараз не розмовляє, наче чужі люди стали вони. Чоловік в своєму репертуарі, ні риба, ні м’ясо, знову, здається, сидить без роботи вдома цілими днями.

А на довершення негараздів з’ясувалося, що сама Леся і взагалі чекає не одну дитину, а двійню.

Загалом, вона стане мамою знову через місяць-півтора, фахівці попередили, що треба бути готовими в будь-який момент – двійня справа непередбачувана.

На сьогоднішній день у самої Лесі зараз зовсім нічого не готово, немає речей ні на виписку, ні на перших порах. Немає і грошей зовсім ні копійки. Та, власне, так вони живуть все життя, тому нічого нового не відбувається.

Людмила взялася допомагати, шкодує дуже Лесю – збирає по знайомих речі для малюків. Подруги, колеги перейнялися – хтось вже обіцяв стареньку коляску з дачі привезти в непоганому стані, яка після власної дитини залишилася, хтось готовий віддати комбінезон, хтось привіз шезлонг.

Людмила думала підкупити найпростіший дешевий одяг для новонароджених: повзунки, пелюшки-сорочечки на перший час, все це зібрати і вручити сестрі як подарунок. Ну що робити, виходити з ситуації тепер якось потрібно, а справа зовсім непроста.

– Ти молодець! – кажуть Людмилі знайомі. – Не байдужа до проблем своєї сестри. Допомагаєш! Побільше б таких добрих людей, як ти – світ став би краще в рази.

І тільки чоловік Людмили несподівано висловився проти такої участі в житті сестри.

Це тим більше дивно, що чоловік – людина абсолютно не жадібна, добра, компанійська.

– Розумієш, справа не в грошах навіть і не в дріб’язкових речах! – пояснює він своїй дружині серйозно. – Мені грошей не шкода, але у твоєї Лесі чоловік є, батько цих дітей. Ось нехай він і думає, як викрутитися, а не чекає, що йому стануть усі допомагати. Ці подарунки – ведмежа послуга, розумієш? Так і будуть сидіти, чекати чогось постійно. Хтось щось їм постійно має принести, купити чи дати. А не дочекаються – так чи інакше почнуть щось робити.

– Але як же зараз. Невже не допомогти своїм? – в подиві запитує Людмила. – Адже у нас є можливість! А у лесі жодної сорочечки досі немає для дитят. Діти з’являться на світ вже ось-ось, а їх навіть загорнути нема в що!

– Не треба їм ніякої допомоги! Тим більше не можна купувати нові речі, за гроші – ні до чого хорошого це не призведе. Двоє дорослих людей в силах самі вирішити свої сімейні питання. Просто відійди, живи своїм життям. Це не твоя справа!

Чоловік правий?

Або так теж не можна вчинити з родиною: шкода дітей, та й Ольгу теж – вона хоч і не дуже серйозна, але єдина сестра! Про те, що вона скоро стане мамою відомо вже мало не пів року, і до сих пір в них нічого абсолютно не готово. Звідки щось з’явиться за кілька тижнів? Невже дивитися на це все байдуже? Так, тато тих дітей повинен заробляти гроші для своєї сім’ї, але як бути, якщо нічого не робить, дітям хіба не потрібно допомогти?

Не по-людськи якось виходить зовсім. Хто неправий тут важко сказати.

Людмила місця собі не знаходить, винною себе вважає. Чи має вона допомогти своїй сестрі?

КІНЕЦЬ.