Моя сестра Тамара з Іваном у шлюбі прожила 15 років разом.

Жили вони не те, щоб дуже заможно чи якось по-особливому – ні, вони жили, як і усі інші звичайні пари подружні.

Мали обоє батьків в селі, тому допомоги було нізвідки чекати. Батьки лише харчами могли допомогти і онунів забрати до себе на якийсь теплий літній місяць, на тому й все.

Тамара з чоловіком мають двох діток.

В декреті моя сестра не засиджувалася ніколи. Ще малими старалася діточок в садочок віддати, щоб швидше вийти працювати, щоб їм краще жилося, бо жити на одну зарплату чоловіка -= їм завжди непросто було.

Іван, ти часом, ніколи за грошима не гнався, його влаштовувала звичайна робота, з простим графіком до семи годин вечора, і два вихідних.

Звісно, за таку роботу багато не дадуть, але жити якось можна, дякуючи тому, що в них квартира є своя, на життя могло б вистачити, коли дружина на всьому економила добре.

Але Тамарі постійно жити і рахувати кожну копійку не хотілося, тим паче на дітях, яких вони мали двійко.

Тому, при першій же нагоді, моя сестра старалася щось заробити для сім’ї, щоб її життя і життя її діток ставало кращим.

Тамара дуже старалася і викладалася, як то кажуть, на всі сто відсотків.

В неї і вдома завжди затишно, прибрано і наготовлені свіжі страви, і діти чистенькі та доглянуті і чоловікові не було скаржитися ні на що, адже Тамара і йому старалася приділяти максимум уваги.

Та згодом у найважчий момент, коли моя сестра потрапила до стаціонару, а потім повернулася додому через 14 днів, чоловік сказав, що просто залишає її, до іншої йде.

Моя сестра була настільки здивована і розчарована, що навіть не знала, що їй сказати на це.

Тамара стільки років присвятила себе своїй сім’ї, ніколи себе не шкодувала.

Моя сестра і вдома і на роботі викладалася на всі сто. Дітки завжди з мамою, вона постійно дбала про них. І про Івана ніколи не забувала, завжди у нього білосніжні сорочки, старалася готувати його улюблені страви.

Лише зараз Тамара зрозуміла, що всі ці 15 років життя зовсім не мала часу на себе. А чоловік цього не оцінив і так вчинив з нею. Ще й коли? Як вона з лікарні повернулася якраз.

Подумавши пару хвилин на кухні, Тамара сказала чоловікові, що йти йому нікуди не потрібно, вона сама піде.

Іван дуже зрадів, та коли побачив, що сестра моя лише свої речі збирає, то відразу запитав, а як же діти.

На що Тамара спокійно сказала, що вона залишається мамою своїх діток, все робитиме для них, але відтепер вони житимуть з татом, хай тепер і батько дбає про них.

Іван дуже здивувався і засмутився водночас.

Але Тамара поцілувала діток і сказала, що скоро вони побачаться, мама поки відпочиватиме.

Вже місяць, як Іван з тією жінкою в себе вдома живе, Тамара старається прийти коли її вдома немає, забирає діток і йдуть гyляти, ще з садочка їх може на вихідні забрати.

Іван не задоволений, але не знає, що робити тепер.

Моя сестра живе поки в батьків, шукає квартиру, хоче орендувати. Каже, що тепер має більше часу на працю, більше відпочиває і хоче будувати собі інше життя, до чоловіка повертатися не збирається.

Вся родина налаштована проти неї, навіть не спілкується з Тамарою ніхто.

Всі докоряють і їй, і нашим батькам.

А я й сама не знаю, що тут сказати. Чи правильно робить моя сестра? Діток шкода.

Але чому, коли чоловік залишає сім’ю і спокійно йде до іншої, його так не засуджують? А матір відразу погана.

КІНЕЦЬ.