Моя сестра Олена розлучилася зі своїм чоловікам Петром, коли їй було 37 років.

Олена сама виховує двох дітей та живе в квартирі бабусі, яку їй віддала мама, адже їй нікуди було йти.

Я зі своїм чоловіком вже досить таки давно живемо окремо, після одруження взяли невеличку квартиру в кредит, вже сплатили його, виховуємо доньку.

Ми з моїм чоловіком та мамою завжди допомагаємо моїй сестрі в усьому, як тільки маємо таку можливість, вона щоразу звертається до нас, коли потребує нашої допомоги і ми ніколи їй в цьому не відмовляли.

Та, останнім часом, я все частіше стала помічати, що Олена звикла до нашого хорошого ставлення і до нашої постійної допомоги за її найменшим проханням, вона навіть перестала бути вдячною нам за це, таке враження, що швидко дуже звикла, наче так потрібно все.

Справа в тому, що ось зовсім нещодавно моя сестра зустріла чоловіка, каже, що він хороша людина і їй потрібно влаштовувати своє особисте життя, не дивлячись ні на що, адже вона ще жінка молода і має повне право на своє жіноче щастя, хоче влаштувати свою жіночу долю, поки ще не пізно.

Олена постійно просить, як не мене то маму, щоб ми іноді побули з її дітками, коли вона йде на зустріч з тим чоловіком.

Ми погоджувалися, я часто з чоловіком брала племінників і до себе, адже розуміла, що сестра має знайти своє щастя, адже їй теж потрібна своя сім’я.

А нещодавно Олена подзвонила нашій мамі, сказала, що той чоловік купує їм путівки на відпочинок, але її дітей брати з собою не хоче.

Тому Олена звернулася до мами, щоб вона на два тижні взяла дітей до себе.

Та мама відмовилася, вона сказала, що вже на пенсії і їй важко сидіти з двома дітьми буде два тижні.

Мама сказала, що меншу дитину в садочок потрібно водити, старшу – в шкоду збирати.

Як пенсіонерка моє впоратися з цим?

Але найбільше не сподобалося мамі, що той чоловік відмежовується від них.

І що це за сім’я така буде, якщо він вже зараз їх бачити не дуже хоче?

Тоді Олена зателефонувала мені.

А я сказала, щоб вона добре подумала, адже робить помилку.

Якщо вона вийде заміж за цього чоловіка, то що тоді, тоді теж дітей залишить з мамою?

Мені прийдеться ледь не щодня забирати племінників, бо так скаже її чоловік.

Я теж, в свою чергу, сказала Олені, що два тижні сидіти з дітьми її не збираюся, адже маю своє життя, та й це не правильно, щоб діти росли без рідної мами, поки вона щастя для себе шукає.

Ми з мамою завжди допомагаємо з дітками, але можемо посидіти з ними день-два, але не тижнями, а тим паче, це швидко увійде в звичку, це буде нашим обов’язком згодом.

Загалом, вийшло так, що ми не погодилися і відмовили моїй сестрі.

І через це, Олена дуже образилася на мене і на нашу маму.

Адже, як виявилося згодом, той чоловік з дітьми їхати не хотів, вони не знайшли спільну мову і він її залишив, вони розбіглися, можна сказати, через дітей.

Відтоді моя рідна сестра зі мною і з мамою навіть розмовляти не хоче, ображається, що ми все їй зіпсували і не дали побудувати щасливе майбутнє, зіпсували їй долю і тепер вона залишиться одна.

А мені прикро, що вона сама всього не розуміє.

Адже ми з мамою вважаємо, що вчинили правильно.

А як потрібно було зробити на нашому місці, щоб добре було усім?

КІНЕЦЬ.