Розумієш просто собі, там хороших дві кімнати в тій квартирі: одна – вітальня, велика, світла, простора, метрів двадцять, напевно! – стала мені розповідати моя двоюрідна сестра Віра.

– У ній сваха моя живе одна, як цариця така собі. А друга кімната – темна, маленька така зовсім, заставлена ​​до стелі всяким мотлохом, така якась не зручна і не затишна. Два комоди, шафа з антресолями, стільці якісь, коробки. Не кімната, а справжня комора якась, правду тобі кажу, вікно є, але воно невеличке якесь і світла з нього мало.

– Зрозуміло. У цій комірчині, напевне, твоя Людмила з чоловіком й живуть, так, правильно я тебе розумію?

– Так і є! Удвох. Але це ще не все, що я хотіла тобі сказати! Мене сваха до молодих підселила, в цю комору, уявляєш? Так і жили всі ці дні до весілля: ми з Людмилою на маленькому диванчику спали, а Іван – на підлозі, на надувному матраці.

Моя сваха себе обмежувати зовсім ні в чому не стала абсолютно, вона у великій кімнаті одна так і жила весь цей час. Синові єдиному своєму відразу сказала – ваша гостя, показала на мене, у себе її і кладіть, хай з вами живе! Ледве я дочекалася дня весілля, на наступний день і поїхала додому поспіхом.

Думаю, тепер, поки у доньки з зятем своєї квартири не буде, я туди – ні ногою, не явлюся жодного разу туди. Жодного разу більше не поїду в квартиру свахи, навіть, якщо сама звати буде.

Моя двоюрідна сестра живе в невеликому містечку в 50 кілометрах від столиці.

Її єдина 27-річна дочка Людмила живе та працює в столиці.

Раніше дівчина сама орендувала невеличку кімнату в квартирі зі своєю подружкою, а пару років тому зустріла Івана.

Роман їх розвивався якось так стрімко, через деякий час молоді люди вже стали жити разом.

А десь рік тому вони заговорили про весілля, точніше, просто про реєстрацію відносин: влаштовувати якийсь бенкет молоді не планували, оскільки зараз на всьому економлять, адже збирають гроші на своє власне житло.

У зв’язку з цим навіть попросилися на якийсь час пожити до матері Івана – щоб побільше грошей відкласти.

Мати Івана хоч і без особливого захоплення, але пустила їх в ту саму свою невеличку «комору» – маленьку кімнату в своїй квартирі, і зробила це з таким виглядом, наче величезну послугу зробила дітям своїм.

Живуть тепер вони там в тісноті, економлять на всьому, хочуть швидше взяти кредит і з’їхати, так що весілля було найскромніше: просто зареєструвалися і посиділи в маленькому кафе зі своїми мамами і лише парою друзів.

Іван, новоспечений зять Віри, мешкає в столиці, але хлопець він простий і дуже привітний, своїй тещі він подобається.

Минулого літа Людмила привозила його, тоді ще в якості нареченого, до матері на малу батьківщину – знайомитися.

Час провели всі разом дуже добре, Іван з інтересом розпитував про життя мами своєї нареченої.

З’їздив до тещі на город, заліз в льох, сходив по гриби.

– У нас взагалі мешканців столиці не дуже люблять, кажуть – зарозумілі вони, несуть себе високо! – розповідає мені сестра. – Я завжди раніше ставала на захист мешканців столиці, коли чула ці розмови. Кажу, наш Іван зовсім не така людина, він інший. Але тепер, після знайомства з його матір’ю, навіть і не знаю, можливо, дійсно це правда і щось в цьому є. Я, дійсно, дуже здивувалася тому, як себе повела ця жінка, вона так негарно зробила, що здається, я цього прийому не забуду ніколи. Та якби до мене гості приїхали, я б їм всі найкращі умови створила, все б приготувала, аби вони були задоволені і комфортно себе почували в мене вдома! Сама б на підлогу лягла спати, а гостей б влаштувала з усіма зручностями. Тим більше – своїх, родичів. Та ще й з такої радісної нагоди.

За кілька днів до реєстрації шлюбу Віра поїхала в гості до дочки – спеціально раніше, щоб познайомитися зі свахою, щоб разом провести час, трохи погомоніти про дітей, кудись разом піти, адже вони тепер будуть великою родиною.

Само собою, приїхала не з порожніми руками. Привезла п’ять великих сумок з соліннями, варенням, іншими дарами природи.

– Мама, може, тобі готель орендувати, якусь невеличку затишну кімнатку? – раптом обережно запитала її Людмила по телефону за пару днів до виїзду. – У нас тісно зовсім тут, навіть нам самим місця не вистачає. Незручно тобі буде, напевно, у нас.

– Ось ще! Навіть не вигадуйте, для чого вам стільки грошей витрачати та й я не багата, краще вам ці гроші на весільний подарунок віддам, помістимося, не хвилюйся ти так, – махнула рукою Галина. – Які такі готелі ще можуть бути в наш час для найрідніших людей? Навіть не говори мені такого. Ви багаті стали, чи що? Тиждень в готелі у вас там стоїть цілий статок! Про це і розмов бути не може ніяких.

Про те, що молоді живуть зараз в двокімнатній квартирі у свекрухи, Віра дуже добре знала, але проблем особливо в цьому не бачила.

Ну що вони вчотирьох в двокімнатній квартирі не розташуються, чи що? Молоді в одній кімнаті, вони зі свахою – у другій, дві жінки. Тим більше, це ненадовго.

Але виявилося все не так. Мати Івана потіснитися в своїй кімнаті не захотіла.

– А я вважаю, я права! – міркує мама Івана. – Щиро кажучи, мало не впала, коли син до мене з цією розмовою прийшов – мовляв, мама Людмили приїде на весілля, вона ж зможе зупинитися у нас? Я кажу, почекай, а з якого дива? Готелі в місті скасували вже? Він каже – мамо, ну не хоче вона в готель. Для неї це величезні гроші просто. У самої таких грошей немає, а жити на наші вона не хоче, каже, щоб ми на квартиру гроші відкладали, а не її проживання в готелі оплачували. Ну не в хостел ж її селити, все таки не чужа ж вона нам людина тепер буде.

Мати Івана спочатку й чути зовсім не хотіла про те, що сваха оселиться в її квартирі, ще й не на один день.

– Ну не можу ж я свою рідну маму в готель заселити! – плакала за стіною Людмила. – Вона такого не зрозуміє! Вона б так ніколи не вчинила б з нами чи мамою твоєю, розумієш? Це все одно, що сказати їй «не приїжджай до нас взагалі!»

В результаті свекруха погодилася на гостю – але як виняток, тільки через весілля.

– Ну і, зрозуміло, сказала їм, що ваші гості – у вашій кімнаті нехай живуть! – розповідає мати Івана. – Як хочете, кажу, так і розміщуйтесь там. Почутому моя сваха, звичайно, дуже здивувалася. Але це, мабуть, і непогано. Дивишся, в інший раз не приїде. Я й так дітям місце у квартирі своїй виділила, що ж я маю, ще в кімнату свою чужу людину пускати.

Але я вважаю, що моя сестра права. Я б так ніколи не вчинила. Хіба це нормально?

КІНЕЦЬ.