Моя робота важка і вкрай відповідальна, але не приносить великого доходу — максимум 15 тисяч гривень на місяць, квартира, яку я винаймаю, коштує 6 тисяч гривень

Мені 29 років, і я — самотня мама. Моя донька, Катруся, їй п’ять років, — мій найбільший скарб. Моя історія, напевно, банальна, таких тисячі в Україні. Але кожна історія унікальна своїми викликами і випробуваннями.

Я живу у великому місті, працюю лікарем у бюджетній сфері. Моя робота важка і вкрай відповідальна, але не приносить великого доходу — максимум 15 тисяч гривень на місяць.

Квартира, яку я винаймаю, коштує 6 тисяч гривень. Оренда житла в такому великому місті дуже дорога, і я мрію про власну квартиру, але розумію, що поки що це недосяжно. Кредити на житло — це ще один важкий тягар, який я не можу собі дозволити.

Цього місяця моя зарплата становила лише 12 тисяч гривень замість очікуваних 15, і мене накрило відчай. Пишу сюди, щоб виговоритися, можливо, хтось прочитає і підбадьорить мене.

Після розлучення з чоловіком ми живемо в різних містах і зовсім не контактуємо. Батьки допомагають, чим можуть, забирають Катрусю до себе на місяць чи два. Вони живуть у невеликому місті, кілька годин їзди від мене. Іноді вони допомагають грошима, але мені соромно брати у них, бо їхні пенсії малі.

Зневіра — один із семи смертних гріхів, але я часто відчуваю безвихідь. Так, у мене є аліменти, 4 тисячі гривень на місяць, але чоловік платить їх нерегулярно. Іноді три місяці не платить, потім надсилає одразу за три місяці, і в такі дні ми можемо дозволити собі трохи розкоші. Але планувати життя важко, бо ніколи не знаєш, коли ці гроші надійдуть.

Одного дня, після важкого робочого дня, коли я сиділа на кухні з чашкою чаю, мене охопила тривога. Я не знала, як справлятися з цією безвихіддю.

Моя подруга, Марина, порадила мені звернутися до місцевої громади за допомогою. У нашому місті є організації, які підтримують самотніх матерів. Я вирішила скористатися цією порадою.

На наступний день я пішла до місцевого центру допомоги жінкам. Там я познайомилася з іншими мамами, які опинилися в подібних ситуаціях. Вони розповіли мені про свої історії, про те, як вони справляються з труднощами. Це було першим кроком до подолання моєї зневіри.

Я також почала шукати додаткові джерела доходу. Марина запропонувала мені займатися репетиторством з хімії. Я завжди добре розумілася на цьому предметі, і допомога дітям у підготовці до іспитів стала для мене новим джерелом доходу. Це дало мені змогу трохи покращити фінансове становище.

Ще однією важливою зміною стало те, що я почала більше часу проводити з Катрусею. Ми разом малювали, читали книжки, ходили на прогулянки в парк.

Ці моменти були найціннішими для нас обох. Я зрозуміла, що не можу дозволити собі втрачати віру в майбутнє, бо моя донька потребує мене сильною і впевненою.

Один з найважчих моментів стався, коли Катруся захворіла. Це було восени, і лікарі діагностували у неї запалення легень.

Ми провели кілька тижнів у лікарні, і я була поруч з нею кожну хвилину. Це було важке випробування, але ми пройшли його разом. Після цього я почала ще більше цінувати наше здоров’я і спільні моменти.

За кілька місяців моє життя почало налагоджуватися. Я знайшла декількох постійних учнів для репетиторства, а також почала отримувати більш стабільні аліменти. Моє фінансове становище покращилося, і я відчула, що зможу дати своїй доньці краще майбутнє.

Ми з Катрусею також почали більше спілкуватися з сусідами. Вони стали нашими друзями і підтримували нас у важкі моменти. Разом ми святкували дні народження, Новий рік та інші свята. Це допомогло нам відчути себе частиною спільноти і не відчувати самотність.

Моя історія — це не тільки про труднощі і випробування, але й про надію і силу волі. Я зрозуміла, що навіть у найскладніших ситуаціях не можна втрачати віру в себе і свої можливості. Ми з Катрусею змогли подолати всі труднощі завдяки підтримці близьких і нашій власній рішучості.

Тепер я знаю, що зможу впоратися з будь-якими викликами, які підкине нам життя. Ми продовжуємо мріяти і працювати над нашими цілями. І хоча майбутнє все ще неясне, я впевнена, що разом ми зможемо досягти всього, про що мріємо.

Ця історія — не тільки про мене, але й про всіх жінок, які щодня борються за краще життя для себе і своїх дітей. Ми сильні, ми рішучі, і ми заслуговуємо на щастя. Я пишаюся тим, що змогла подолати всі труднощі і знайти силу жити далі, незважаючи на всі випробування.

КІНЕЦЬ.