З Наталкою ми дружимо вже багато років. Чимало ми побачили разом і пройшли через багато чого, тому з нею ми багато спілкувалися і багато через що пройшли.

З нею я завжди почувалася вільно, ми з нею в розмові відверті були і завжди могли порозумітися, навіть, якщо були якісь непорозуміння і негаразди.

Так склалося, що нещодавно у нас були важкі часи, криза, у нас на роботі було скорочення. Я була впевнена, що скоротять саме мене. Адже завідувачка кадрами мене дуже не любить, все ходила біля мене, посміхалася, натяки робила усякі, так що я і не сумнівалася, хто перший кандидат на вихід з роботи.

Іншу роботу вже почала шукати, нікому не кажучи, по співбесідах бігала, Наталка мене виправдовувала перед начальством постійно, казала, що я по сімейних справах пішла, чи в мене там важливе щось.

А в останній момент – враз, і скорочують саму Наталку! Дві зарплати вона отримала і до побачення сказали, залишилася моя подруга без роботи.

Ми здивовані були дуже і засмучені від того, що сталося саме так.

З Наталкою я просиділа в одному кабінеті останні 4 роки. Ми робили одну роботу і дуже здружилися між собою ще більше, хоча дружили і до того довгий час, та робота нас зблизила ще більше.

Разом ходили на обід і з роботи, оскільки з’ясувалося, що і живуть в одному районі. Все одна про одну знали, ділилися потаємним.

Наталці якраз 49 років виповнилося, у неї син ось зараз в одинадцятий клас перейшов.

Часи дуже складні, гроші, звичайно, потрібні: батько аліменти малі платить. А Наталка роботу після скорочення ну ніяк не могла знайти.

Вік вже такий – ніхто навіть резюме читати не хоче, резюме розсилає, листи пише – а їх ніхто і не дивиться.

У підсумку всі запаси вони з сином проїли, і пішла вона касиром в супермаркет працювати. За 9 тисяч гривень в місяць.

Я чудово знаю, що для Наталки це істотне зниження рівня життя, адже зарплату з усіма надбавками вона мала непогану, 18 тисяч гривень отримувала, і жити звикла на широку ногу, можна сказати.

Наталка ще накопичення робила, але в основному цільові: на ремонт, на зуби, на гарні меблі, на відпустку. Накопичить, купить те, про що мріяла – знову в запасах порожньо. І так і жила.

А тепер довелося серйозно затягнути пояси на собі і на сина.

Дуже важко живе зараз подруга, весь час плаче, що грошей немає, не вистачає.

Зараз Наталка в перукарню ходить для пенсіонерів, можна так сказати, за 80 гривень стрижеться, фарбується зараз вдома, про манікюр-педикюр в салоні навіть і не мріє, зараз нічого такого у неї немає.

Одяг доношує, каже, це щастя, що багато залишилося з хороших часів.

А ось що буде робити, коли все зносить – питання. Обновки в бюджет не вписуються абсолютно зараз, на одяг зовсім грошей немає.

Ще й синові потрібно поступати її на навчання. Наталя каже – нічого робити не буду, сину вже пояснила, що все в його руках. Репетиторів вона не тягне, просто не осилить матеріально. Вступить кудись – добре, а ні-ще краще, мовляв, працювати піде, злізе з шиї і їй легше буде.

Раніше вона про те, що у її дитини може не бути вищої освіти, навіть чути не хотіла. А тепер уже в інституті бачить проблему, мені здається, це ж ще п’ять років сина утримувати доведеться.

Так я взагалі її не впізнаю. Інша людина Наталя зараз просто стала, сумує постійно, не бачить радості ніде, якесь зовсім інше її життя і я її розумію.

Раніше вона позитивна була якась, легка – і в спілкуванні, і на підйом, а зараз, я не впізнаю подругу зовсім. Тільки жаліється і плаче!

Я мовчала, мовчала, а потім подумала і кажу – Наталю, ну так теж не можна. Тобі ще жити і жити, навіть 50-ти немає. Давай, кажу, щось придумувати, шукати вихід із ситуації. Грошей не вистачає тобі дуже – значить, треба вирішувати цю проблему якось. Продовжувати шукати нормальну роботу, не касиром.

А вона відразу махнула на мене рукою, – я, каже, всю столицю оббігала вже, немає для мене нормальної роботи, ніхто мене нікуди вже не візьме ніколи, молодих людей повно. Я їй запропонувала – ну, підробіток знайди тоді.

Он, кажу, у нас жінка, приблизно твоя ровесниця, раз на тиждень прибирає квартиру. Зараз вона до дочки їде за кордон, та народила недавно, допомога їй потрібна. Так що будемо шукати їй заміну.

Хочеш, кажу, на її місце до мене прийти? Квартира – трикімнатна, повне прибирання, мийка сантехніки, кухні, прасування білизни, один день в тиждень, буду платити тобі 3 тисячі гривень, їй платила дві з половиною, а тобі буду 3. По-моєму, відмінні умови. Плюс 9 тисяч її зарплата касиром.

А Наталка, не очікуючи від мене цього почути, так образилася на мене дуже. Як у тебе язик повернувся, каже, запропонувати мені мити твій унітаз? Ти мене що вже за людину не рахуєш зовсім.

Заридала, телефон кинула, більше не дзвонить. Образилася.

От я не розумію, я дійсно погане їй щось запропонувала, так? Треба було просто грошей дати? Але з якого дива? Мені вони теж не з неба падають. Або що треба було зробити? Я хотіла, як краще.

Тепер я навіть сама не хочу їй телефонувати. Мені дуже шкода подругу. Але що мені ще для неї зробити?

КІНЕЦЬ.