На минулому тижні подруга моя повернулася з-за кордону.

Надію я знаю років 10, адже ми всі в одному селищі живемо.

Жила Надія з чоловіком на іншому краю села від нас, жили вони добре в батьківській хаті, виховували двоє дітей.

А потім її чоловік Дмитро поїхав за кордон на заробітки, зробив документи в Німеччину.

Надія купила з чоловіком тоді квартиру в місті, яке знаходиться від нас на відстані десь кілометрів 20.

Жити вони стали добре. Поки Дмитро працював за кордоном і складав гроші, Надія жила в місті з дітьми, вони там гарно влаштувалися.

З нею ми познайомилися 10 років тому, коли обоє працювали в сільському магазині.

Відтоді з нею гарно ладнали, стали подругами, можна й так сказати.

Я в магазині нашому й досі продавцем працюю, а Надія звільнилася вже давно, відколи життя її стало кращим і вона в місто перебралася.

Минав час, кожна сім’я жила своїм життям.

У нас за ці роки майже нічого не змінилося, а от Надія жила добре, в достатку, можна так заначити зовсім непоганому.

А минулого літа Надія сама й надумала їхати в Німеччину.

Раніше то важко було їй поїхати туди, тепер легше для українців поїхати за кордон, в Німеччину візи тепер не потрібні.

Надія така щаслива була, зібралася з дітьми і поїхала.

Перший час її батьки розповідали, адже ми в одному селі живемо, що Надія їм телефонувала і хвалилася, що там добре влаштувалася, діти в школу ходять, а вона ще й допомогу отримує чималу, навіть відкласти гроші виходить.

Хвалилася батькам, що й чоловік її добре дуже заробляє, загалом мама й тато Надії натішитися не могли, як же їй доньці пощастило.

Я, звісно, сама гадала, що Надії дуже пощастило, але з часом забула про це, адже ми спілкувалися дуже рідко, у неї своє життя, а у мене своє.

Аж ту несподівано мама мені сказала, що бачила батьків Надії в неділю у нас на базарі в селі. Так вони казали, що Надія повертається в Україну, у неї щось справи не дуже за кордоном, якісь проблеми в сім’ї.

Я дуже здивувалася. Які можуть бути у надії проблеми?

Коли вона повернулася, то покликала нас в гості.

Звісно я пішла з чоловіком та дітьми, адже вона повернулася в село до батьків.

Тоді нам Надія і розповіла, що вони з чоловіком розлучаються, він там іншу знайшов, вони давно разом, а вона лише зараз дізналася про це.

Квартиру в місті їй чоловік віддавати не хоче, каже, що продадуть її, а гроші розділять.

Загалом стала скаржитися на чоловіка, розказувати, що розчарована ним, адже ніколи не чекала від Дмитра такого.

Загалом посиділи ми в подруги добре, і мені дійсно шкода її. Подруга сказала, що тепер житиме в нашому селі з дітьми, квартиру продадуть з чоловіком і гроші розділять.

Надія сказала, що тепер ми бачитимемося частіше, бо будемо поряд і я запросила її в гості на наступні вихідні.

А коли повернулися ми додому, то мій чоловік вже був веселий, як то кажуть, бо подруга пригощала сивенькою.

Та й каже мені мій Іван:

– Ти знаєш, Оксано, а мені так шкода Надію. Ти подивися, яка вона гарна жінка: струнка, красива, статура у неї чудова, твоя ровесниця, а виглядає на років 10 молодша, доглянута, з гарним смаком. І чого тому Дмитрові ще потрібно? Надька – не дружина, а мрія. А в молодості, яка вона гарна була, я ще тоді на неї заглядався, але молодим був. Роки вже не ті. Життя наше дуже змінилося.

Ще щось Іван говорив, але я вже не слухала, я була дуже здивована таке почути від нього.

Вранці чоловік встав, як ні в чому не бувало. Пішов на кухню готувати сніданок, Іван завжди так робить в суботу.

А в мене з голови не виходять його слова. Можливо, він щось приховує від мене? Чи я накрутила себе і чоловік просто сказав, що в нього було на думці? Чи це нормально?

Мені вже й з Надією не хочеться дружити. Чи варто остерігатися її?

Чи варто говорити про це з чоловіком? Його слова не виходять в мене з голови? Для чого він це сказав?

КІНЕЦЬ.