Коли мій син Євген познайомив нас із Ніною, своєю майбутньою дружиною, ми з чоловіком поставилися до неї насторожено. Ми завжди прагнули найкращого для нашого сина.

Чоловік багато працював, їздив за кордон, а згодом відкрив власний бізнес – тартак. Ми жили у селі в просторому будинку, мали гарне господарство й вирощували овочі. Життя в селі для нас було важливим і наповненим працею, яку ми цінували.

Євген зустрів Ніну під час навчання в обласному центрі. Вона була міською дівчиною, яка зовсім не цікавилася сільським життям. Ще до весілля вона чітко заявила, що не хоче мати жодного стосунку до сільського побуту.

Після весілля пара оселилася у місті, і Євген почав приїжджати до нас сам, бо Ніна щоразу відмовлялася їхати з ним. За вісім років їхнього шлюбу вона відвідала наш дім лише двічі.

Це засмучувало нас, особливо під час свят, коли сусіди збиралися з дітьми та онуками, а ми залишалися одні без сина та невістки. Ми ніколи не змушували Ніну допомагати, але її байдужість до нашого дому була для нас болючою.

Перед Різдвом я вирішила змінити ситуацію. Зателефонувала синові, повідомила, що буду на ринку в місті, і запланувала завітати до них у гості.

Коли я з’явилася на їхньому порозі, Ніна, хоч і була здивована, запросила мене на кухню й приготувала чай. Однак через деякий час я випадково почула, як вона дорікає Євгену за те, що той дозволив мені прийти у вихідний. Я не показала свого розчарування, спокійно випила чай і запросила їх відсвяткувати Різдво разом у нашому домі.

Напередодні Різдва я накрила святковий стіл і підготувала все до їхнього приїзду. Ніна вразила мене тим, що після святкування сама запропонувала допомогти зібрати посуд. Це стало для мене першим кроком до зближення.

Я була сповнена рішучості налагодити стосунки з невісткою, і мій план почав працювати. Тепер Євген і Ніна приїжджають до нас кожних вихідних.

Ніна навіть виявила бажання допомогти посадити квіти в нашому саду. Я не знаю, наскільки в цьому заслуга сина, але я рада, що наша сім’я стала дружною й теплою.

КІНЕЦЬ.