Ми з моїм чоловіком Павлом живемо разом уже багато років. У нас син і прекрасна донька Марічка . Коли наш Василь привів до нас додому свою дружину, Софію, я не дуже була задоволена нею, зізнаюся чесно, вона зовсім нічого не вміла робити, не була привчена до роботи по дому.

Ми з чоловіком завжди були вимогливими до дітей. З дитинства привчали їх до роботи, наприклад, щоб моя донька, досягнувши віку Софії, могла спокійно робити всі домашні справи. Моя невістка практично нічого не вміла. Але я мовчала, бо Софія — си рота.

Будинок у нас великий, тому ми з чоловіком Павлом одразу синові сказали, мовляв, нехай поживуть у нас, якщо хочуть, місця начебто вистачало, бо шкодували не так його дружину, як свого Василя, адже розуміли, що йому треба буде платити за житло. , а це означало, що йому доведеться більше працювати.

Наша дочка дуже потоваришувала з дружиною Василя. Коли я спробувала висловитися щодо свого невдоволення Софією, вона відразу захистила її. Мені це не дуже сподобалося, адже вона моя рідна дочка, мусить розділяти мої погляди, тим більше в таких речах. А потім, зрештою, я почала мовчати, бо ні мої власні діти, ні мій чоловік мене в цьому не підтримували жодного разу.

А потім Софія сама почала змінюватися для мене. Невістка стала допомагати під час приготування вечері та прибирання. А якось Софія несла до хати дрова, я бачила, що їй важко, але вирішила не допомагати. А вона того разу неправильно поставила ногу, і потім ще довго лежала і шкутильгала небагато. Але так жодного разу не посkаржилася. Софія з кімнати не виходила сама. А я тієї ночі зовсім не спала. Мені стало так шкода цієї дитини.

Я розуміла, що то моя ви на. Я могла допомогти їй. А вранці Софія прокинулася і почала готувати сніданок, видно було, що їй тяжко стояти. Я подивилася на свою невістку іншими очима. Я покохала її, як свою дитину, сама не можу пояснити, що в мені так різко змінилося, але тепер Софія і Марійка для мене рівні .

КІНЕЦЬ.