Моя мама – із тих самих «сильних жінок». Вона стала вдовою ще у молодості та встигла побути для мене і матір’ю, і батьком. Де потрібна була жіноча рука, вона допомагала створити виріб або малюнок.

Якщо ж мене в школі ображав хтось із хлопчаків, мама, не соромлячись, кричала на кривдників і навіть могла зарядити пару ляпасів замість батька. Втім, удома вона теж не була тихонею.

Ще в дитинстві я вивчила правило: є мамина думка і неправильна. З віком вона все більше утвердилася у своїх уподобаннях та принципах, тому сперечатися з мамою було марно.

Зізнатися, в одинадцятому класі я, як ніхто, чекала випускного та вручення атестата. Я ще в середній школі вирішила, що поїду поступати якнайдалі від матері. Вона багато мені дала, але постійна критика відвернули мене від єдиної родички.

Зрештою, я поїхала за 600 кілометрів від рідного дому, сама вступила, вибила собі місце в гуртожитку, здобула освіту і зустріла своє кохання. Все сталося так швидко: студентське життя, весілля, купівля квартири в кредит.

При цьому до матері я їздила приблизно раз на місяць. Частіше її відвідувати не було ні сил, ні бажання. До того ж мамі було чим зайнятися. Вона не лише продовжувала працювати провідним технологом на заводі мінеральної води, а й записалася у всілякі гуртки для тих, «кому за».

Мама з подругами вирощувала квіти, ходила на танці, ліпила горщики та малювала картини. А ще у вихідні вони гуляли в парку або дивилися кіно. Звичайно, старенькими цих жінок називати було зарано, але й із категорії дівчат вони давно вийшли.

Я раділа тому, що у мами є власне життя, – так вона рідше лізла в моє. Треба сказати, що мій чоловік їй, на перший погляд, не сподобався. Але мовчати про це мама не стала – не той характер.

Вона прямо заявила Віталіку, що він – мені не пара, але теща спробує його перевиховати. Звичайно, мій чоловік ошалів від такого нахабства, але суперечити не став. Зрештою, ми обидва були впевнені, що бачитимемося з моєю мамою дуже рідко, тож вирішили трохи потерпіти.

Коли ми з чоловіком оформили кредит, мати приїхала на новосілля. Звичайно, слідуючи прикметам, вона притягла з собою кота. Бідолашна тварина за час багатогодинної поїздки встигла забруднити випорожненнями весь кошик, а мама урочисто вручила цей «скарб» нам з Віталіком.

Я була готова не пустити цю «ароматну» матір, але чоловік мене зупинив.
– Ну, вона ж – твоя мама. Вона просто хотіла якнайкраще, – заспокоював він мене.
Віталік тещу пожалів, зате вона на ньому відірвалася по повній. Кожен кривий цвях і не вкручена лампочка переводилися мамою до рангу «смертних гріхів».

– Хіба може чоловік спокійно спати, коли на кухні дверцята шафки бовтаються? Я і то можу її прикрутити, – заявляла теща зятю і сама брала в руки викрутку. Нагадаю, що я з дитинства звикла до маминого гонору, а ось мій Віталік щоразу впадав у ступор, коли теща підвищувала голос.

Але, знову-таки, ми сподівалися, що вона незабаром поїде, і всі наші біди вирушать разом із нею. Ось тільки місяць тому моя мама прийшла до нас без попередження. Раніше вона приїжджала з одним рюкзаком або невеликою дорожньою валізою. Тепер мати була нав’ючена як верблюд.

– Доброго дня, мамо! – зустрів її на порозі Віталік. – Що ж Ви не попередили, що приїдете? Я б Вас зустрів на вокзалі. І навіщо Вам з собою стільки баулів? Ви до нас надовго?

– Ой, зятю, я трохи відпочину і все розповім. А поки я піду в душ, а ви розкладете гостинці з того пакета, – за звичкою скомандувала мама. Ми з Віталіком знизали плечима, а мама після водних процедур пішла в іншу кімнату і заснула.

Про мету свого приїзду вона розповіла нам уже ввечері, коли ми пили чай із її малиновим варенням.
– Ой, дітки, набридло мені рідне місто. Більше мені нема чим там зайнятися, – зітхнула мама.

– Як це нічим зайнятися? А як же робота, твої танці та клуб садівників? – запитала я.
– Ох, доню, – зі сльозами на очах почала мама. – Пам’ятаєш тітку Нюру з п’ятого під’їзду, мою подругу нерозлучну?

– Звичайно, пам’ятаю. Вона у нас завжди у вихідні пропадала, навіть ночувати залишалася. Ви ще на балконі частівки якось перехожим співали, – відповіла я.

– Ну, ось. Немає більше моєї Нюрочки. Серце слабким виявилося. Без неї мені не хочеться більше ні співати, ні танцювати. Як подумаю, що вона на .., сама за серце хапатися починаю. З роботи мене теж попросили піти. Звичайно, я розумію, що вже кілька років тому могла вийти на пенсію, але нікому було мене підмінити! А тепер приїхав молодий хлопець зі столиці, і мене ввічливо попросили.

Виходить, що я нікому не потрібна. Сидіти в чотирьох стінах я не звикла, тож вирішила переїхати до вас. Все одно одна спальня у вас порожня. А як з’являться онуки, я житиму разом із ними. І вам легше – і мені веселіше, – підсумувала мама свою розповідь.

Після цього Віталік мовчки підвівся із-за столу, взяв пачку цигарок і вийшов на балкон. Чоловік уже рік не курив і зберігав сигарети, щоб показати, що він тримає себе в руках. Однак приїзд тещі завдав удар по його силі волі.

– Ну, і що ми тепер робитимемо? – закашлявшись з незвички, запитав у мене Віталік.

– На вулицю ми її не виженемо. Але й жити разом із твоєю мамою – це каторга.

-Не хвилюйтесь, дітки, адже я квартиру продала. Може, щось мені доглянемо на ці гроші? – виглядаючи із-за дверей, запитала мама. – Правда, у вас тут ціни вище будуть, ніж у нашому містечку.

Майже місяць ми з Віталіком намагаємось підібрати матері хоч якийсь варіант житла. Але її грошей не вистачає навіть на купівлю кімнати у гуртожитку. Плюс нам самим потрібно закривати кредит.

Звичайно, ми могли б витратити мамині кошти на оплату своєї квартири, але від перспективи жити разом з нею на одній житлоплощі у мене трясуться коліна. Як тут бути – не розумію.

КІНЕЦЬ.