Мені про це навіть зізнатися зовсім не важко, адже я навіть не знаю, як би я ростила своїх двох дітей – двійнят без допомоги своєї власної мами! – частенько нагадує усім людям Олеся.

– Мама нас всіх просто врятувала. Перший рік я взагалі не пам’ятаю, якщо чесно, такий туман у моїх думках був. Це при тому, що чоловік постійно швиденько з роботи додому лише й біг відразу, допомагав, як міг, ми тільки встигали крутитися.

А мама моя тоді щодня до нас їздила пам’ятаю. Мені її і шкода було – спробуй, в 60 років, вже немолода жінка, їздити ось так просто туди-сюди. Я їй пропонувала час від часу – не приїжджай завтра до нас, відпочинь трохи, посидь вдома, себе не шкодуй. Кажу, а сама боюся – а раптом вона погодиться і не приїде до мене завтра?

Що я робити буду без неї тоді? Навть на думку не спадає зовсім. Але матуся ні дня практично не пропустила, спасибі їй величезне, постійно ходила до нас. Дай їй Бог здоров’я!

– Нічого собі, так твоя мама – просто справжній ангел, просто рятівниця вона ваша! Кожен день, як на роботу приходила до вас, виходить. Молодець! Начебто шістдесят років ще не старість, звичайно, але з малюками сидіти вдома, тим більше двома, вже важкувато! а живе-то вона далеко?

– У тому-то й справа, що на іншому кінці міста практично! Зате свекруха моя – в сусідньому будинку з нами проживає, зовсім поряд з нами. За перший рік була в гостях – не повірить мені ніхто – рівно чотири рази, якщо вважати виписку з дитям додому після народження теж провідуванням.

Про допомогу не йдеться зовсім з її сторони, про це й мови бути не може. Прибігла, посміялася з ними пару хвилин, принесла печиво і яблука і давай бігом тікати. У неї позиція одна суттєва – я своїх дітей підняла, більше нікому нічого не винна.

– Ну, слухай, свекруха – вона і є свекруха. Недарма ж кажуть, що онуки від дочки рідніше, ніж онуки від сина. Це б дивно було, якби твоя свекруха за тебе турбувалася б краще, ніж мати рідна.

– Напевно, я теж так думала – до тих пір, поки пів року тому зовиця не порадувала її онуком, син у неї з’явився. Все теж саме.

Дочка після народження з немовлям одна сидить постійно, ще й без чоловіка, вони розлучилися, а мати її рідна в Італію полетіла з подругою на два тижні – відпочити, світ подивитися. Ось така бабуся у нас, виходить!

– Ну що сказати. Дуже по-сучасному!

– У мене в голові таке не вкладається таке ставлення. Я ось думаю, хіба можна любити свою дитину, і не допомагати йому у такі непрості часи?

Просто ось так відійти в сторону? Я своїм дітям допомагатиму завжди, щоб там не було і грошима поділюся, і з онуками сидіти не відмовлюся.

Ніколи не скажу – це не мої проблеми, а ваші, вирішуйте їх самі. Просто свекруха, мабуть, не любить дітей своїх – ні сина, ні дочка. І ніколи не любила. Мабуть, так буває.

Але чи буває так в житті, що бабуся просто не хоче допомагати ні онукам своїм, ні дітям? Чи нормально це?

Джерело