Моя мама потребує неможливого. Вона хоче, щоб я забрала до себе молодшу сестру, яка чекає дитину. Начебто, вони удвох вже не вживаються. Ось тільки я живу не одна, а разом із чоловіком та сином. Куди мені ще родичку?

Річ у тому, що ми з Катею – зведені сестри. Мій батько пішов з життя внаслідок нещасного випадку, а за кілька років мама знову вийшла заміж. Мій вітчим був людиною тихою, але з твердим характером.

Мама частенько балувала молодшу дочку, а вітчим її за це лаяв. Загалом він усе правильно робив. Коли вітчима не стало, мати на повну відчула на собі результати свого потурання.

Катя, на час загибелі її батька, закінчувала дев’ятий клас. Це час гормональних збоїв, вічного відстоювання своєї думки та бажання спробувати все заборонене.

У сестри почалися прогулянки до ранку, випивка з друзями та, як наслідок, незапланована дитина. Катя до останнього мовчала про своє делікатне становище, щоб мати не потягла її до лікарні.

Коли ж приховувати живіт не було можливості, сестра стала підкреслювати своє становище і нагадувати, що у її становищі хвилюватися дуже шкідливо. Ім’я батька дитини ми дізнатися так і не змогли.

Чесно кажучи, я не впевнена, що Катя сама знає точні дані цього «щасливчика». Хай там як, а проблеми з оформлення домашнього навчання та покупка приладдя для малюка лягла на наші з мамою, плечі.

Катя ж цілими днями лежала на дивані, охала-ахала і навіть посуд за собою не мила. Мама продовжувала ходити на роботу та займатися домашнім «господарством». Зрештою, її моральні та фізичні сили вичерпалися.

Почалися скандали із дочкою. Мама скаржилася мені на молодшу сестру, дзвонила щовечора і плакала в слухавку. А потім вона вигадала радикальний спосіб розв’язання проблеми.

Тепер я вже не заспокоювала матір, а сама сперечалася з нею на підвищених тонах. Вона раптом вирішила, що коли одного разу допомогла мені грошима, то тепер має право ставити мені свої умови.

На думку матері, я маю забрати сестру, що чекає дитину до себе. Я ж з таким розкладом категорично не погоджуюся.
– Мамо, а з якого переляку я зобов’язана Катю в себе поселити? Якщо вже на те пішло, вона мені сестра тільки наполовину. До того ж ми з Кирилом (чоловіком) та Максимом (сином) живемо у двокімнатній квартирі, а не у двоповерховому будинку!, – відповіла я матері на заяву забрати до себе сестру.

-Іро, зрозумій і ти мене. Я вже втомилася від її забаганок. На кожне моє зауваження Катя відповідає однією фразою: “Я в положенні, не нервуй мене”. Звичайно, їй нервувати не можна, зате мене доводити до білого жару – будь ласка. У мене вже руки тремтять, а заспокійливе зовсім не допомагає, – відповідала мені мати.

– Ти завжди балувала Катю й у всьому їй потурала, вважаючи її маленькою дівчинкою, – нагадала я матері. – Чому тепер я маю займатися її перевихованням?.

– Бо ти маєш своє житло тільки завдяки мені! Якби я не продала свою дачу, ви з Кирилом досі тулилися біля сватів. До того ж у нинішній ситуації я могла б переїхати за місто, на дачу, і почекати, поки Катя народить. А так – куди я піду? – пояснила мені свою позицію мати.

Ось тільки я з її аргументами категорично не згодна. По-перше, я не вимагала, щоб мама продавала свою дачу, та й грошей від її дачі було не так вже й багато – 20 відсотків від вартості нашої квартири.

Більшу частину потрібної суми ми з чоловіком зібрали самі, ще частину дали батьки Кирила, а останній шматочок – моя мама. Звичайно, ми їй вдячні за допомогу, але не настільки, щоб Катю з майбутнім малюком у себе поселити.
Виходить, що мама сама житиме у двокімнатній квартирі, а ми вчотирьох – тулитися в тих же двох кімнатах. Це я вже не говорю про те, як круто все зміниться після появи племінника.

Я другої дитини не стала народжувати, тому що мене сильно вимотав син і безсонні ночі. Тепер мені на шию хочуть повісити, по суті, чужого малюка. Знаючи Катю, вона навряд чи приділятиме дитині багато часу.

Молодша сестра цілком розкуштувала смак ледачого життя, коли можна тільки лежати, жувати та дивитися телевізор. На навчання вона давно забила, на роботу її в такому віці та з дитиною на руках ніхто не візьме.

Так що Катя дуже зручно влаштувалася і навряд чи захоче щось змінювати. Та й до новини про можливий переїзд до мене сестра поставилася вкрай негативно.

– Мамо, з якого дива я переїжджатиму до Іри? У мене є своє житло! Не забувай, що квартиру тато на обох заповів, тож виселити мене не вийде. Та й чого я в сестри не бачила? Цілий натовп народу на один квадратний метр! А мені, в положенні, потрібен простір та кисень, – заявила вона мені та матері.

Загалом, я вирішила, нехай мама удвох з Катею розуміється, а мене в це не вплутує. Я ж візьму в банку кредит і поверну матері позичену суму грошей. Можливо, вона розміняє двокімнатну, додасть ці гроші та придбає дві однокімнатні. Це стало б ідеальним варіантом розв’язання проблеми.

КІНЕЦЬ.