Ця історія колись сталась зі мною та з моїм другом. Точніше не колись, а тривала вона роками.

Ми з моїм другом Олегом були завжди найкращими друзями. Мама казала, що ми як в яслах почали гратись разом так і в подальшому всюди були разом, тому нас віддали в одну школу, в один клас.

Спільні друзі та знайомі часто вважали нас братами. А ті, хто близько з нами не знайомий, так взагалі на повному серйозі вірив, що ми рідні брати.

В нас були спільні інтереси, спільні захоплення та погляди на це життя. Навіть, в подальшому, юнацький максималізм проявлявся дуже схоже.

Але між нами була суттєва відмінність – це наші матері. Моя мати завжди віддавала всю себе родині. Вона працювала на двох роботах. Так, на двох, адже вона ще займалась всім побутом.

Тоді я не цінував її роботи, адже вважав це тим, що так має бути. Батько так до цього ставився, а я, дивлячись на батька, повторював.

Мама купувала нам все найкраще, а собі, бувало, навіть шоколадку чи щось смачного купити жаліла. Про одяг та косметику взагалі мовчу. Не доглядала себе так, як доглядала нас.

В Олега ж мама була протилежністю моєї. Вона працювала також на роботі та турбувалась про побут, але вона навчила вести побут і Олега, і його батька. Вона завжди казала, що вміння обслуговувати власні потреби самостійно – базова навичка кожної людини.

Мама Олега ніколи не забувала про себе. Вона добре харчувалась, гарно вдягалась, турбувалась про власне здоров’я. Коли приходила з роботи, то виконувала свою частину домашніх обов’язків, які були розділені між всіма членами родини та йшла відпочивати. Книги читала, або ж дивилась якісь передачі по телевізору.

Олег раніше заздрив мені та казав, що його мама не робить так, як мою, а значить не любить його. Але зараз він розуміє, наскільки дурним був тоді.

Моя мати зараз весь час по лікарнях бігає. Весь час хворіє та виглядає кепсько. Видно, що ця людина важко працювала все своє життя. А от мама Олега здорова, займається регулярно спортом, активно проводить час з онуками та щаслива.

Олег тепер розуміє, наскільки сильно йому пощастило, що він має здорову та щасливу маму. Тепер і дружині каже, щоб та про себе думала в першу чергу. Бо ми – єдине, що в нашому житті завжди з нами. То чому себе не любити, нехтувати та забувати. Правильно ж?

КІНЕЦЬ.