Мої мама й тато все життя дуже добре ​​ставилися до мене з моїм рідним братом.

Вони багато працювали та старалися дати нам все найкраще, що тільки могли.

Ми жили в досить забезпеченій і благополучній родині, де всі поважають і люблять один одного, довіряють і допомагають у важку хвилину.

Після того, як ми з братом Миколою вже мали свої сім’ї, ми роз’їхалися по різних містах і вже жили далеко одне від одного.

А ось відносини з сім’єю брата у батьків дуже різко змінилося, на жаль.

Моя мама завжди була проти їхнього шлюбу, чесно кажучи, вона недолюблює невістку, Наталка ще відразу не сподобалася їй.

А та, в свою чергу, демонструє зневажливе ставлення до нашої мами, хоча я вважаю, що вона молодша і могла б поступитися їй.

При їх зустрічі навіть стримана і мирна бесіда може перетворитися в палку суперечку.

Одним словом, між ними серйозне суперництво, я сама дуже здивована цьому.

Думаю, що якби вони були родичами, то змогли б поступатися і прощати, не звертати уваги на різні дрібниці в житті.

А в даній ситуації – це абсолютно чужі люди, зі своїми характерами і правилами життя.

Я сама зі своєю свекрухою живу добре, ми з нею не спілкуємося кожного дня, але й чудово розуміємося, часто зустрічаємося, в гості одне до одного ходимо.

З народженням моїх племінників, дітей мого рідного брата Миколи, відносини між мамою та його сім’єю ще більше зіпсувалися, на жаль.

Тато й мама наші зовсім не бажають спілкуватися з онуками, дітьми свого сина, не кажучи вже про допомогу якусь.

Микола теж дуже змінився, став якимось суворим, похмурим і не дуже хоче підтримувати зв’язок з батьками, не приїжджає і не телефонує їм сам ніколи.

Але він все одно залишиться улюбленою дитиною для своїх батьків, щоб там він не думав.

Але у мене, в цілому, хороші стосунки з мамою та татом моїми.

Мої діти завжди бажані й улюблені гості у них вдома, яких вони чекають з нетерпінням.

Мені прикро, що батьки люблять тільки моїх дітей, а про дітей брата навіть не згадують.

Я навіть сама зі своєю мамою кілька разів обговорювала цю ситуацію, адже діти тут зовсім ні до чого.

Але вона так не любить невістку, що її нелюбов перейшла і на онуків, хоча це дивно і неправильно, як на мене.

Мені б дуже хотілося, як і раніше, дружити зі своїм братом, відчувати його любов та підтримку.

Але він вирішив, що саме я налаштовую батьків проти його дружини і сім’ї.

І не бажає спілкуватися навіть зі мною.

Я б дуже хотіла, щоб і діти наші спілкувалися та дружили і зараз, і в майбутньому, адже вони зовсім не чужі люди, а рідня.

Чому у брата така думка про мене?

Чому наші відносини змінилося в гіршу сторону? Я його як любила, так і люблю. А може це його дружина так вирішила, звинувачуючи мене в цьому непорозумінні з батьками?

Я, наприклад, не сперечаюся ніколи зі своєю свекрухою, щоб там не було, хоча і друзями нас назвати не можна.

Загалом, дотримуюся позиції нейтралітету. Але мені так простіше. І діти мої спілкуються з бабусею.

Раніше ми були дружною сім’єю. І з поповненням наших сімей, я думала, що хороші відносини будуть зберігатися у нас і надалі на всі майбутні роки.

Я б хотіла дружити з дружиною брата, нашою невісткою.

Але між нами наче виросла стіна нерозуміння, яку я сама здолати не можу, як би не старалася над цим.

Я думаю, що дружина брата багато в чому неправа.

Невже невістці важко виявляти повагу до своєї свекрухи і не ображатися на неї, а просто змовчати, чи поступитися в чомусь, адже вона мати її чоловіка. людина не чужа.

А мама чудово може поступатися дружині чоловіка заради любові до сина і дружити з нею. Але не хоче.

Сподіваюся, що ми вирішимо цю нашу сімейну проблему.

Я хочу нормального та спокійного життя, як у нормальних та дружніх родинах.

Як же мені помирити рідних людей і самій помиритися з братом?

Мій брат дуже важлива людина у моєму житті.

Та чи можу я щось зробити сама, якщо вони цього не хочуть?

КІНЕЦЬ.