Ми з дружиною у шлюбі кілька років. Дуже любимо одне одного, повністю зійшлися у характерах. І навіть у побуті та якихось основних сімейних питаннях у нас не було суперечок. Наприклад, ми відразу вирішили, що я утримуватиму нас, а дружина підтримуватиме господарство. Вона не була проти піти з роботи та стати домогосподаркою. Тільки ось була одна проблема.

Все щодо чистоти та затишку в будинку, тут моїй дружині ніколи не було рівних. Але готує вона просто огидно. Все настільки погано, що я навіть їсти це не можу.

З їжею в контейнері, яку вона збирає на роботу, я давно розібрався. Весь його вміст завжди вирушає у відро для сміття. Обідати я ходжу до їдальні, розташованої в нашому офісі.

А ось зі сніданками та вечерями доводиться туго. Я мушу з’їдати все, що дружина мені накладає. А на кількість порцій вона не скупиться. І ще мені доводиться вдавати, що це дуже смачно!

Друзі давно радили мені чесно у всьому зізнатися дружині. Але я чомусь дуже боюся її образити. Вона ж не винна, що в неї не виходить, та й сама вона свою куховарство із задоволенням поглинає. То може це з моїм смаком щось не так?

Якось моєму терпінню прийшов кінець. Але я вирішив діяти максимально обережно. Спочатку я хотів запропонувати їй трохи змінити наше меню. Справа в тому, що особливо жахливо у неї виходили супи. Ось я збирався сказати, що саме перші страви не зовсім люблю, а не те, що вона зовсім не вміє готувати.

Нехай краще готує щось м’ясне з гарніром або на кшталт того. Це ще хоч якось можна було терпіти. Але дружина образилася і на це.

– Давай ти мене не навчатимеш, як меню складати? Ти роботою займайся, а я сама придумаю, що нам їсти. Тим більше, харчування має бути збалансованим, рідкі страви обов’язково потрібно їсти. Чи тобі не подобається, як я готую? – Запідозрила недобре вона.

– Та ну що ти таке кажеш. Мені подобається. Просто хотів запропонувати частіше готувати другі страви. Але супи так супи, – промимрив я.

Після цієї розмови я ще раз переконався, що дружина моя – дуже образлива людина. І розмовляти із нею потрібно максимально обережно. Але за кілька днів я не витримав. Видався якийсь нервовий день, я на роботі посварився з начальством. Плюс голова просто розколювалася на частини. Я прийшов додому до вечері.

Дружина того дня приготувала якусь нову страву. Я так і не зрозумів, що це було. Дружина сказала, що пекуче, але я лише відчув прісну картоплю, недосмажене м’ясо і відсутність якихось спецій.

– Я не буду це їсти, вибач. Хто тебе взагалі готувати вчив, скажи мені? – не витримав я.

Дружина явно не очікувала на такий поворот подій.

– Тобі що, не подобається, як я готую? Чому ти одразу не сказав? – обережно спитала вона.

– Та я сто разів намагався тобі на це натякнути! Я ж просив хоча б ці супи не готувати. А ти наполягла на своєму, – виклав я.

– Так треба було по-людськи сказати, а не так! Не хочеш – не їж. Сам собі йди готуй, – заявила мені дружина і пішла до іншої кімнати.

З тієї розмови минув уже тиждень. Дружина, як і раніше, нічого не готує. І поговорити зі мною на цю тему відмовляється. Не знаю, де вона сама харчується, але в домашньому холодильнику порожньо.

Я поки що не в курсі, як виправити ситуацію. Змусити її навчитися готувати я не можу, а знову терпіти цей страх теж не готовий. Образа дружини мене дуже засмучує. Отак завжди – хотів як краще, а вийшло як завжди.

КІНЕЦЬ.