З Юлею ми вирішили розлучитися за обопільною згодою. Вона знала, що я охолонув і маю плани розвивати бізнес, а у неї з’явилося нове кохання.

Так сталося, що нам судилося розлучитися. Квартиру ми купили разом, але оформили її на Юлю, бо її батьки оплатили більшу частину ремонту і хотіли захистити доньку, наполягаючи на тому, щоб вона за все відповідала.

Вісім років тому мені було байдуже, кохання засліпило мене, не дозволяючи думати наперед і припускати, що одного дня наш шлюб розвалиться.

Поки готувалися документи, ми обидва жили в старій квартирі. Через роботу ми практично не бачилися. Був момент, коли я подумав, що між нами з дружиною ще не все втрачено, що ще є шанс зійтися – вона приготувала чудову вечерю, говорила мені приємні речі, підбадьорювала.

Ця хитра лисиця гралася, щоб мене підставити.

Мені потрібно було їхати до іншого міста у справах, тож я довірила все Юлі, а коли прилетів,  гості вже чекали на мене в моїй квартирі. Точніше, я був гостем.

Поки мене не було, Юля швидко продала квартиру, навіть не дочекалася дня підписання документів про розлучення і втекла.

До неї неможливо додзвонитися, боюся, що її давно немає в країні. Я сподівався, що щось отримаю від продажу квартири, але тепер її ніде шукати.

Її нібито коханий не знає, де вона, каже, що вони розійшлись близько місяця тому. Я не можу залучити поліцію… І по праву вона власниця, вона може робити, що хоче.

Але якщо я її десь побачу, то їй буде не солодко.

КІНЕЦЬ.