Моя дружина прагне зобразити із себе дуже багату жінку, витрачаючи купу грошей на нові модні гаджети, брендовий одяг та інші аксесуари зовнішнього добробуту.

Тільки ось робить все це вона в борг. У нас вже чотири кредитки, які ми невідомо коли закриємо. Поки що бюджету вистачає, щоб закрити щомісячний платіж, потім зняти залишок суми, додати ще й перекинути на наступну картку.

Тобто, по суті, ми гасимо лише відсотки за кредитками, а самі борги ніяк не можемо віддати. Та що там, ми навіть почати їх віддавати не можемо.

При цьому в будинку ремонт останній раз робився десять років тому, харчуємося найпростішими стравами, економимо багато в чому. Іноді навіть комуналку нема на що заплатити.

Я відбирав у дружини кредитку, але вона йшла і відкривала нову. Приховувала від мене це, а потім плакала, коли їй починали дзвонити колектори. Доводилося стиснувши зуби починати розбиратися з цією проблемою. Так у нас чотири кредитки й з’явилося. І я гадки не маю, як їх закривати, якщо дружина не допомагає в цьому.

У її соцмережі зайдеш – успішна бізнесвумен. А вдома туалетний папір найдешевший, який більше на наждак схожий. І сміх і горе. Скільки разів з нею були розмови, що жити треба за коштами, скільки разів ми на цю тему лаялися, але вона ніби не чує. Вбила собі в голову, що жити треба тут і зараз, а з проблемами згодом розберемося.

Коли згодом? На пенсії? Так не розберемося, бо ми не матимемо на це грошей. Ми вже три роки не можемо ці кредитки закрити, тупцюємо на одному місці.

Велика вдача, що поки що борги не зростають принаймні наскільки я бачу. Не здивуюся, якщо дружина має ще кредитки, про які я просто поки не знаю. Вона так любить пускати пилюку в очі оточуючим, що навіть мені був придбаний костюм “на вихід”. Дорогий, пафосний, сорочка на запонках, взуття до нього, пальто, парфум.

Усім цим я не користуюсь у повсякденному житті, бо це дивно. Їдеш ти в тролейбусі в такому дорогому костюмі, а потім в офісі їж макарони з контейнера, який притягнув із собою.

Костюм і все інше я одягаю лише в тому випадку, якщо ми їдемо перебільшувати свої можливості перед її подругами. Точніше, коли дружина їде і мені доводиться її супроводжувати. Знову ж таки заради понтів.

Я цю дурепу кохаю, тому хоч і гарчу на неї, хоч і намагаюся виправити ситуацію, але ведуся на її сльози, на її прохання. Але зараз у мене більше роздратування, ніж кохання.

Місяць тому вона знову купила собі непотрібний, але дорогий одяг, в якому сяятиме перед подругами. Тільки вони собі це можуть дозволити не в кредит, а моя прагне зображати такий же рівень життя.

Мені це вже упоперек горла. Всі ці понти, вся ця брехня. Я дітей хочу, а які діти, коли така ситуація у сім’ї? І вимоги у дружини такі, що мені треба нирку продати.
– Я не хочу виглядати як лахудра перед подругами, – кривить рота дружина.

Або тебе подруги приймають такою, якою ти є, або до біса таких подруг! Що це за дружба така, коли вона зав’язана на понтах? У дружини свій погляд на життя, я раніше намагався її зрозуміти, потім хотів переконати, достукатися до розуму, а зараз я просто задовбався так жити.

Дружині була поставлена умова: або вона припиняє розкидатися грошима, ми зосереджуємося на закритті кредиток і починаємо жити нормально, або подаємо на розлучення, і нехай вона далі понтується на втіху.

Звичайно, соплі, сльози, слина, звинувачення, що я не мужик та інші “приємні” слова. Але всім цим мене можна було пройняти раніше, а тепер я вже не збираюся на ці дурниці вестись.

Нехай робить вибір, що їй важливіше – сім’я чи її понти. Від цього вже відштовхуватимемося далі. Я не хочу бути черговим аксесуаром підтримки її образу.

КІНЕЦЬ.