Моя дружина Катя виросла у дуже бідній родині. Так склалося, що її батьки свого часу не зуміли добре прилаштуватися, і тепер вже майже пенсіонери перебиваються з хліба на воду. Точніше, перебивалися до зустрічі Катрусі зі мною.

Звісно, після знайомства я не взяв батьків коханої під повне забезпечення. Не зробив цього й одразу після весілля.

Але потім, коли Сергій Юрійович та Олена Петрівна остаточно вибилися з сил, сам запропонував надавати їм посильну підтримку. Не знаю, чи правильно вчинив. Може й дурість зробив. Але ж не кидати людей без шматка хліба!

Почалося все поступово – щомісяця перераховував їм по п’ять тисяч гривень, а у вихідні іноді привозив кілька пакетів з продуктами. Все найнеобхідніше – крупи, олія, солодощі.

Періодично ще тестю підганяв пару пляшок гарного спиртного, він великий любитель цієї справи, проте не пияка. Може випити для настрою.

Потім апетити трохи підросли. Катруся попросила додати матері грошей на лікування зубів, для батька зажадала кілька десятків тисяч на ремонт його старої машини. Невже я відмовив би коханій дружині? Ні, зрозуміло – грошей дав відразу і без сумнівів, хоч це для мене й суттєва сума.

А ще за кілька місяців Катя завела бесіду на тему житла. Я того вечора приїхав з роботи втомлений, але задоволений – день видався вдалим. Дружина вирішила цим скористатися – підсіла до мене на кухні та почала говорити своїм муркотливим голосом.

– Льоша, а ти, коли був маленьким, у якій квартирі з батьками жив?

– Я жив не у квартирі. У нас була кімната у комуналці. Невелика, звісно, але зручна. З теплом її згадую. А ти? – я впіймав себе на думці, що майже нічого не знаю про дитинство своєї коханої.

– Так у тому ж самому гуртожитку, в якому мама з татом наразі живуть. Вона як тоді була роздовбана, так і зараз така сама. Ех, стільки років вони туляться у цьому безладі. Тобі шкода їх?

– Дуже. Що вдієш – доля така.

– Хотіла б я їм допомогти, – дружина подивилася на мене очима кота зі Шрека.

На цьому розмова закінчилася. Я доїв вечерю, посидів за комп’ютером з годинку, після чого пішов спати в хорошому настрої. Хто ж знав, що це були не філософські роздуми дружини, а справжній «підкат» з її боку?

Минуло три тижні. Я, нічого не підозрюючи, приїжджаю з роботи, сідаю за стіл на кухні, починаю їсти свою вечерю. Катруся, як і того разу, зробила миле личко, притулилася до мене і запитала. Несподівано настільки, що я мало не вдавився.

– Ну, і що ти вирішив щодо квартири для моїх батьків?

– Якої ще квартири?

– Звичайної. Я ж тобі тоді сказала прямо, що мамі та тату треба терміново придбати нове житло. А ти відповів, що подумаєш про це.

– Не казав я такого! Я думав, що ти просто розмірковуєш без жодної мети.

– Не говорив, але натякнув, – Катя відсторонилася від мене, зробивши скривджену мордочку.

– Я все зрозуміла, прочитала у тебе на обличчі.

– Чи ти з глузду з’їхала? Та й не маю я таких грошей. Де я кілька мільйонів візьму?

– Кредuт! Зрештою, мама з татом заслужили на те, щоб пожити на старості років у нормальних умовах без клопів, тарганів та ненормальних сусідів.

Як по голові отримав, настільки несподівано пролунала вимога Катрусі.

І на цьому дружина не заспокоїлася. Протягом майже місяця щодня пилила мені мозок щодо квартири для тестя та тещі. Як я зрозумів, вони чудово знали про ці розмови. Не здивуюсь, якщо самі підкинули їй таку сумнівну ідею.

Скінчилося все тим, що ми жорстоко посварилися. Я сказав Каті, що не збираюся купувати її мамі та татові нове житло, бо не маю ні грошей, ні бажання. Вона у відповідь заявила, що не витрачатиме свої найкращі роки на таку байдужу та жадібну наволоч, як я.

Справа йде до розлучення. З кожним днем я розумію, що нормальних стосунків із дружиною у нас вже не складеться ніколи. Чи то спочатку Катя була меркантильним стервом, чи батьки її підбили. Мені, чесно кажучи, вже байдуже.

КІНЕЦЬ.