Мені соромно за рідну дочку, але нічого зробити не можу…

Уляну ми виховували як і двох своїх старших синів. Іван вивчився, створив сім’ю і живе в невеличкому містечку на Закарпатті, звідки родом моя невістка.

Середущий син також живе окремо, правда, з дружиною розлучився, квартиру залишив Юлі і дітям, а сам працює і орендує невеличку однокімнатну поруч з офісом.

А ось з наймолодшою Уляною все якось туго йде…

Я в селі вже залишилася одна. З господарства не маю нічого. Ще як був поруч чоловік, то тримали ми пару курок і кролів, а тепер один котик зі мною на господарстві.

Я ще працюю, їжджу в районний центр, працюю провізором в аптеці, хоча вже й на пенсії. Але, поки мовчать, я працюю, бо важко на одну пенсію прийдеться. В синів своє життя, не хочу ще я на їх плечі лягати.

Уляна живе зі мною в одному селі, але на іншому його краю, має свою хатинку, яка їй від бабусі дісталася. Заміжня Уляна ніколи не була, але це не завадило їй стати мамою аж чотирьох дітей.

Старший мій онук з’явився на світ в Херсонській області, куди Уляна свого часу на заробітки поїхала, а всі решту вже біля мене. Ну така моя Уляна людина. Працювати вона не хоче, а ось щоб люди допомагали, то так, бо вона ж мама одиначка.

Одні люди допомагають, хто одягом, хто взуттям, а інші і коляску дали чи ходунки. Але моя Уляна така, що їй хочеться, щоб і продукти їй до хати добрі люди приносили, ну а це, погодьтеся, вже з її боку перебір.

В мене Уляна грошей вже не просить, бо знає, що я не дам. Я внукам по можливості щось куплю з одягу чи до школи і все, на тому моя допомога закінчується.

Важко мені дивитися, як живе Уляна, але за ці роки я вже з цим змирилася.

А недавно я йду з церкви, а за мною Любка з сусідньої вулиці викрикає.

– Твої онуки мені вчора всю полуницю потовкли. Що, ти не можеш для них насадити, щоб вони на чуже не лакумились? Баба називається.

Так мені неприємно стало. Невже я до кінця життя буду отримувати ось такі “колі” через онуків від Уляни? Та я не маю сили на тих городах працювати. я настоюся в тій аптеці добами, що ніг не чую. Та не буду ж я до останнього дочку і онуків на собі тягти.

Я замучилась, хочу на старості літ спокою, але розумію, що цей спокій мені тільки сниться.

Як мені бути в такій ситуації? Розумію, що Уляну вже не виправиш, але що робити в такому випадку з онуками?

Джерело