З часів підготовки до весілля моя дочка прагне прогнутися перед свекрухою.

Молоді хотіли скромне весілля, але прийшла свекруха, зажадала, щоб весілля зіграли «як треба», і молоді витра тили накопичені на весільну nодорож гроші на будь-яку весільну мішуру. Коли молодята підібрали собі квартиру, яку хотіли куnити за іnотекою, свекруха знову засунула свій ніс у їхні справи.

— Ця квартира не годиться. Вона далека від мене. А раптом мені терміново знадобиться доnомога? І потім, через відстань я не зможу часто бачити сина та майбутніх онуків!

Терміново було знайдено квартиру ближче до сватті, але набагато дорожче. Свекруха та ремонтом у них у квартирі розпоряджалася. В результаті молодята живуть у квартирі з ремонтом у стилі сталінської епохи.

Вкотре запросила дочку із зятем до себе в гості. Постаралася, всяких смакот наготувала, чекаю.

І тут дзвонить дочка і каже, що їхній приїзд відкладається на другий день. Чи бачите, свекрусі знадобилася допомога сина у себе на дачі.

І вона наказала їм приїхати до себе. Я вже це лихолюбство терпіти не можу. Ні, я розумію дочок чоловік ходить перед своєю мамочкою навшпиньки. Звичка – друга натура.

Але чого ради , моя дочка перед нею так лебезить? Адже таким чином незабаром перелом хребта собі заробить. Вже три роки намагається вислужитися перед свекрухою , а та що далі, то дужче натягує поводи. Невже моя дочка не може підтримати нормальні, рівні стосунkи зі свекрухою?

І добре б жили під одним дахом, так ні — кожна живе своїм будинком. То якого біса перед нею плазати? Тим більше сваття така людина, що ти хоч зі шкіри вискочи, все одно їй не догодиш. Говорю про це доньці. Намагаюся обурити її.

— Ти хочеш, щоб я спершу з нею пос варилася, потім із чоловіком роз лучилася? — каже мені дочка.

– Ні. Я хочу, щоб ти жила з гордо піднятою головою, а не існувала, згорбившись перед свекрухою!

— Відповідаю їй я. Та тільки жодних зрушень у позитивний бік не бачу.

КІНЕЦЬ.