Якось вранці по дорозі на роботу я довго їхав у мікроавтобусі по пробках, і від нічого робити спостерігав за пасажирами.

На самому початку шляху до маршрутки увійшла жінка і швидко зайняла місце, причому водій не спромігся перевірити її проїзний.

Через кілька зупинок у маршрутку увійшла бабуся, стискаючи в руках буханець хліба і повільно відраховуючи копійки, щоб заплатити за проїзд.

Водій, молодик, побачивши всю цю сцену, люб’язно попросив її сісти і вийшов на кілька хвилин.

Незабаром він повернувся з пакетом продуктів і простяг його літній пасажирці. Вона була переповнена вдячністю, у неї текли сльози з очей, коли вона безперервно дякувала йому.

Однак цей зворушливий момент був перерваний тією самою жінкою із задньої частини автобуса, яка голосно поскаржилася на запізнення через цю затримку, викликану якоюсь старою.

Водій відреагував спокійно, але твердо: він зупинив транспорт і попросив жінку, що скаржиться, вийти. Незважаючи на її протести, під загальний гул пасажирів її таки висадили.

Ставши свідком цього інциденту, я відчув гордість за молодого водія. Його дії відображали глибоку повагу до людей похилого віку, що вселило в мене надію і гордість за наше

КІНЕЦЬ.