Якось я вирішила зайти до супермаркету після важкого робочого дня. Я знала, що черг не уникнути, але в мене вдома не було нічого ні на вечерю, ні на сніданок.

Набравши трохи продуктів, я підійшла до каси. Переді мною була величезна черга, за мною тут же утворилася така сама.

Просто переді мною у черзі стояла бабуся. У якої в кошику були 1 морквина, три картоплини, половинка буханця та 2 яйця.

Так, мізерно, але що вдієш, якщо пенсії бідним пенсіонерам ледве на комуналки вистачає…

Пробивши продукти бабусі, 20-річний касир запитав, чи все він пробив, чи в кошику щось залишилося. Бабуся лише показала порожній кошик.

Тоді касир підвівся з місця і сказав почекати хвилин 10 максимум. Усі у черзі почали обурюватись.

Як можна залишити свою роботу в годину пік? Ми вже збиралися покликати охоронця, як хлопець з’явився з великим візком, повним їжі.

У візку були кисломолочні продукти, крупи, фрукти, овочі, солодощі: печево, цукерки, чаї, кава – все!

Хлопець пробив усі товари, сам заплатив за все та попросив охоронця допомогти бабусі донести все до дому. Ми всі були здивовані таким актом доброти та щирості.

Хто б міг подумати, що молодь, на яку всі так люто скаржаться, насправді на кілька голів вища за багатьох дорослих людей.

Після цієї історії я при кожній нагоді намагаюся робити добро, адже те, що є буденністю для нас, може бути розкішшю для іншого.

КІНЕЦЬ.