Жінок нині заведено звинувачувати у всіх гріхах: у меркантилізмі, в ліні, в тому, що забули заповіти пращурів і багато хочуть волі. Один мій знайомий хронічний холостяк на п’ятому десятку життя, обтяженого періодичними запоями і пошуками себе та роботи так і розмірковує про те, чому він досі не одружений.

— Усім жінкам тільки одне й треба, – каже Павло, – грошей побільше, та ще й щоб чоловік, приходячи з роботи, брав на себе турботи про дім, побут і дітей. Ледачі стали зовсім.

Раніше і господарство було, худоби повний двір, і дітей десяток, і шуби жінкам ніхто не дарував, і на курорти не возив. І що? Сім’ї були міцні, потомство здоровим, а дружини чоловіків поважали. А зараз, подивися?

Пере пральна машина, пилососить пилосос, у панянки одне чадо, рідко, коли два. На роботі важче за ручку нічого не піднімають, а вимагають, щоб їй і допомагали, і утримували її, і ще й поважали? Та ще й аліменти вимагають, та ще й готові заради айфона на що завгодно, у бік нормальних чоловіків не дивляться, усім олігархів подавай…

На це у мене є приказка про поросят і бісер. А в тому, що чоловіки зараз у меркантильності нітрохи не поступаються жінкам, я впевнена. Принаймні, явище це від гендерної приналежності не залежить.

— Ти уяви, – кип’ятиться Світлана, – який? Га? Адже не встигли з Наталею розписатися, а то б що?

У Світлани є привід дякувати вищим силам за те, що її донька Наталя, 26-ти рочків від роду, не встигла пов’язати долі з Матвієм. Наталя у батьків одна донька, у двох бабусь і двох дідусів – одна внучка. Вчили, пестили, ростили, любили.

— Ну не вийшло в нас більше дітей мати, – каже Світлана, – спочатку мені страшнувато було, 90-ті надворі, а потім начебто і перерву в кар’єрі робити шкода, та й зі здоров’ям почалися проблеми. Так одна в нас донька, одне світло у вікні. Зате вже все для неї.

Наталка, на диво, розбеститися не примудрилася. Бабусям і дідусям відповідала любов’ю у відповідь, на допомогу бігла без поклику, вчилася добре, вишивала хрестиком (в одну бабусю) і готувати любила (в іншу бабусю).

З дідусем Василем ганяла на риболовлю, а з дідусем Михайлом розводила на дачі бджіл. І до 26-ти років в особистому житті був повний нуль так, що вже й сімейство долею ненаглядної ріднесенької онуки занепокоїлося.

— Квартиру купили, – зітхала Світлана, – стоїть порожня. Напевно неспішно, але почнемо ремонт. Тільки Наталка спочатку машину просить. Ось купимо, тоді вже й ремонт, все одно з нами живе.

Машину дівчину навчив водити ще один із дідів. Він і був готовий їй віддати свою стару, та онучці з механікою і стареньким мотлохом не впоратися було.

— Один ремонт і бензин скільки нервів і грошей виїсть, – журився дідусь Михайло, – ось скинемося і купимо на 25 років Наталочці нову машину.

Купили. А через тиждень після купівлі Наталя і зустріла Матвія. 30 років хлопцеві, працював. З рідні – мама, за душею – ліжко-місце в материнській двокімнатній квартирі.

Рідні за Наталку раділи: справа йшла до весілля. Уже й ночувати молоді стали частенько залишатися у квартирі доньки (а ми ж пам’ятаємо, що ремонту там не було). І з мамою Матвія всім сімейством познайомилися. Бабусям мама не дуже сподобалася.

— Начебто тиха, – був одностайний вирок, – але очі хитрі, бігають і оцінюють.

— Не з мамою їм жити, – вставив слово батько Наталки, – квартира в неї своя. Та й ми є, якщо що.

До почуттів доньки й онуки всі прагнули ставитися дбайливо і трепетно. І поки молоді до РАЦСу заяву віднести збиралися, вирішили ремонт у майбутньому родинному гнізді почати.

— Розпишіться ви в червні, – сказала Наталці мама Світлана, – потім відразу в подорож поїдете, потім два місяці на дачі поживете, а до осені ми все і закінчимо.

Дачний будинок Світлани з чоловіком був капітальним, із ванною та опаленням, від міста недалеко, тож проблем із проїздом на роботу, та й із машиною, що є, не було.

— Молоді заяву віднесли, – розповідає Світлана, – на початок червня реєстрацію намітили. Ну і почалася в нас біганина. І сукня весільна, і матеріали для ремонту. Банкету особливого не збиралися влаштовувати, але вже сукня біла у доньки мала бути. Матвій обручки купив, а більше ми нічого й не вимагали. Мама ж його відразу сказала: грошей немає і все.

А наприкінці травня Матвій залишив у машині Наташі папку з документами.

— Накладні були на матеріали для ремонту, – згадує Світлана, – договори на ремонт тієї самої квартири. Тільки накладні були без дат, договори теж, а прізвище та ім’я в них стояли нашого Матвійка. Та він і відпиратися не став.

— Ми зараз заїдемо туди жити, – сказав Наталці чоловік майбутній, який костюм весільний не так давно купив, – а вона твоя. І якщо що, то ти мені стусана під зад і йди собі? А так, у мене документи на руках, що я там ремонт робив. Компенсація ж має бути якась.

— Ось, – каже Світлана, – якби мені хто сказав, то я б не повірила. Це ж треба? Компенсацію готував до весілля, про всяк випадок! І за що? Що йому компенсувати? Звісно, нам юрист пояснив, що підробні накладні та договори – повна нісенітниця. Розумом наш Матвійка не вийшов, але сам факт! Він же намагався.

Залишок літа Наташа провела в роз’їздах між дідом-бджолярем і дідом-рибалкою.

— Квартиру ми відремонтували, – каже її мама, – і здали від гріха, переоформивши на мене. А Наталочка начебто зустрічається з кимось, але заміж поки що не поспішає. Каже, що жити піде тепер тільки на територію чоловіка або в спільну квартиру, нехай і кредит.

— А що такого, – здивувався Павлик, про якого я вела мову вище, – чому жінкам так поводитися можна, а Матвій у вас меркантильний? Він би на вашу Наталю витратив час, ресурси і пішов ні з чим? Чому відразу приймак? Він же не винен, що в нього не сталося заможної рідні?

— Звісно, – кажу, – не винен. І як би жити йому, бідоласі, зі свідомістю того, що піде він з однією валізою? А вдвічі прикро, якби в них ще й дитина б зʼявилася, і з дитиною його допомагати просила, ось же нахабна, так? Забула про курей, господарство, пшеницю в полі та інше.

І про дім, куди чоловік дружину приводив, і про те, що роботою жінки на той час був тільки дім і город, а не 8-ми годинний робочий день 5 днів на тиждень, плюс година обідня, плюс на дорогу якийсь час. Але це вже, кому як пощастить. А так так. Жінки меркантильні. Так і хочуть покористуватися і виставити зі свого будинку чоловіка. Ні з чим. Без компенсації.

КІНЕЦЬ.