Якось чоловік поїхав у відрядження. Я його проводила, не минуло й години, а мені дзвонять з незнайомого номера. Піднімаю трубку, а там голос якоїсь незнайомої дівчини. Але голос звучить дуже молодо. -Добрий день, ви дружина Ігоря? -Так, я, а що? Я вже розуміла, що ця розмова не віщує нічого доброго.

-Де Ваш чоловік? -У відрядження поїхав. -Ні, він вам збрехав, насправді він поїхав до мене. Можете самі перевірити, відкрийте ноутбук, знайдіть листування з Настею Захаренко. Тут мене накрила маса неприємних емоцій. В душі я все ще сподівалася, що це якийсь розіграш.

-Добре, я передзвоню. Перш ніж дістатися до листування, довелося спочатку пароль взламати. А там все і підтвердилося. Я навіть не підозрювала, що чоловік може бути таким красномовним, він такі епітети про кохання складав. І це в п’ятдесят років по відношенню до вісімнадцятирічній дівчині.

Я передзвонила: -Ну й чого ти хочеш? -Провчити вашого чоловіка! Ось такого повороту подій я зовсім не очікувала. -А тобі це навіщо? -Розумієте, мій батько пішов колись з родини, так само зрадив маму. Мені зовсім не подобається те, що робить ваш чоловік. По правді кажучи, мені він і сам не подобається.

Дівчина говорила щиро, і я вирішила їй повірити. -І що ти пропонуєш? -Я в сусідньому місті. Ігор сюди приїхав, вдень ми повинні зустрітися в кафе.

Приїжджайте, зустрінемо його там разом. Дівчина розсміялася. А я взяла квиток і поїхала в сусіднє місто. Дівчину звали Настею, ми зустрілися в кафе. Коли Ігор увійшов і побачив нас, у нього обличчя зблідло. Він просто розвернувся і пішов. Вже три місяці живе на дачі.

КІНЕЦЬ.