Дашу я полюбив з першого погляду. Вона здавалася мені ідеальною. Друзі попереджали, що батько ставиться до неї як до принцеси, але як я міг звертати на ці слова увагу, якщо був по вуха закоханий. Оскільки я хотів прожити з Дашею все своє життя, мені довелося ухвалити певні правила, які були у їхній родині.

Найголовніше – Даша ніколи не мала стати домогосподаркою. Наявність хатньої робітниці було в них в будинку само собою зрозумілим. -Якщо не згоден, шукай іншу дівчину — говорив мій майбутній тесть. Чесно сказати, відповідати їхнім запитам я міг не завжди. У мене був невеликий бізнес та своя квартира.

Тоді я наївно вважав, що цього достатньо для нормального життя. Працював я з 5 ранку до 11 вечора. Більше того, вмудрявся знаходити час протягом дня, щоб відвезти принцесу у її справах. Друга принцеса – наша прекрасна донька – лише додала мені турбот, але мені все це подобалося.

Не подобалася мені іноді манера Даші ухвалювати рішення дуже швидко. Наприклад, увечері вона могла оголосити мені, що знайшла крутий варіант для відпочинку – і ми вилітаємо вранці наступного дня. Жодні мої заперечення з приводу того, що важлива зустріч, бізнес, партнери – не бралося до уваги. Поступово в мені почала накопичуватися втома, часом вона переростала в розчарування. Найбільше мені не подобалося, як Даша виховувала нашу дочку.

Адже дівчинка росла точною копією своєї мами. -Навіщо мені щось просити, якщо я принцеса? Мені й так усі завдячують – говорила мені 6-річна дитина. Якось, прокинувшись рано-вранці, я відчув сильний головний біль. Сказав дружині, що не піду на роботу і що мені треба полежати. Пішов у спальню, майже заснув – як увійшла Даша і почала кричати з приводу того, що до нас у гості прийшли її подруги, і дуже некрасиво з мого боку ігнорувати їх.

-Ти не бачиш, що мені погано, і що я намагаюся заснути? Обов’язково кричати? -З дівками будеш так розмовляти! Покідьок. Вона зібрала речі, доньку і пішла. Я прийшов до тями, зрозумів, що дарма дав волю своїм емоціям. Швидко накинув куртку, побіг за ними, вийшов із під’їзду – і темрява.

Прийшов я до тями вже в лікарні. Виявилося, коли я вибіг з під’їзду, не помітив машину, що проїжджала — і опинився під нею. На щастя, водій встиг загальмувати та не переїхати мене. Серйозних пошкоджень не було, але під час обстеження лікарі виявили, що того ранку я переніс мікро-інсульт.

За мною доглядала молода медсестра Оля. Вона »лаялася» на мене за те, що я не стежу за собою, зовсім запустив організм, вимотуюсь з ранку до вечора і т.д. Ми могли розмовляти годинами. А дружина моя з’явилася лише за тиждень – у нашій квартирі. Чи бачите, чекали від мене першого кроку, але коли не змогла додзвонитися, вирішила повернутися до квартири.

Не знайшовши мене, зателефонувала моїм друзям — вони всі й повідомили їй. Вона прийшла до лікарні – вперше в житті поговорити за своєю ініціативою – але в мене більше не було бажання її бачити. Я подав на розлучення. Сподіваюся, зможу бачитися з донькою у вихідні.

КІНЕЦЬ.