Я старший брат у своїй сім’ї. На власному досвіді я переконався, що менших дітей люблять більше. Мого молодшого брата завжди ставили мені у приклад. Я відчував себе зайвим в сім’ї. Найбільш образливо було те, що батьки не раз говорили про те, що не знають в кого я такий вдався.

Я старший від Олега на 2 роки, ми майже з ним однолітки, проте спільної мови так і не знайшли. Олег полюбляв забирати всю увагу на себе, я ж, навпаки, був інтровертом.

На Олега покладалися дуже великі надії і його водили на всі гуртки, які Він тільки хотів, крім того вони винаймали для нього репетиторів.

Я вчився самостійно, на всі питання, які мене цікавили, знаходив відповіді сам.

Ольга Анатоліївна, мій класний керівник, побачила, що я дуже добре вчуся. Сказала, що в мене велике майбутнє. Саме вона допомогла мені після школи вступити в університет.

Відношення батьків дуже різко відчувалося, коли вони купували нам з братом одяг. Попри те що Олег мав би доношувати за мною мій старий одяг, йому купували новий. Мені ж дістався одяг від моїх двоюрідних братів або від батька.

На шкільний випускний я йшов в костюмі, в якому батько одружився з мамою, але коли випускний був Олега, йому купили новий костюм. Вони навіть не заплатили за мене у кафе. Мене це не дуже хвилювало, адже я з великим нетерпінням очікував, коли можна буде з’їхати з дому.

В Олега вклали стільки грошей та зусиль, але він не довчився до останнього курсу. Та вже на третьому курсі його відрахували з-поміж студентів через прогули.

В той час я проживав у студентському гуртожитку в іншому місті та навчався на психологічному факультеті.

Замість того щоб сварити Олега, батьки його підтримали та влаштували на роботу до нашого дядька.

У мене були дуже хороші оцінки та після закінчення навчання я почав писати книжки та консультувати клієнтів.

Через два роки після закінчення університету я познайомилася з моєю майбутньою дружиною Марією. Увесь цей час в мене не було вдома.

Та коли я зібрався одружуватись, я вирішив що потрібно познайомити батьків з моєю обраницею. Я дуже хвилюватися перед цією зустріччю, не знав як вони відреагують на Марію.

Яким же було моє здивування, коли батьки зустріли Марію радісно. У мене вже з’явилася надія, що вони змінилися, проте згодом я зрозумів, що все залишилося так, як є. Вони почали розповідати Марії який вже у них чудовий син Олег і що вона повинна звернути на нього свою увагу.

Це стало останньою краплею мого терпіння та я сказав батькам усе, що про них думаю. Нашому спілкуванню настав кінець, хоча батьки намагалися декілька разів вийти на зв’язок.

Я зрозумів, що краще вже мені з ними не спілкуватися, ніж мати таких родичів.

КІНЕЦЬ.