Між свекрухою і здоровим глуздом: як Оксана вирішила піти від «маминого синочка»

Оксана навіть не підозрювала, що її шлюб виявиться заручником третьої зайвої — жінки, яка називала себе «просто турботливою матір’ю». З Дмитром вона познайомилася вже зрілою, самодостатньою жінкою. Не красенем, не жертовником, але з теплим поглядом, тихим голосом і — як їй здавалося — добрим серцем. Він підкорив її не зовнішністю, а тим, що здавався справжнім, тихим, надійним. Але справжнє його обличчя відкрила свекруха, коли з’явилася в їхньому житті — й оселилася в ньому, як тінь, без наміру зникати.

Оксана знала, що варто бути сильною. Університет їй колись довелося боротися за своє ім’я, коли нахабна одногрупниця намагалася видати її курсову за свою. Тоді вона вперше встала і голосно заявила про себе. Відтоді більше нікому не дозволяла себе топтати. Ця сила допомогла їй збудувати кар’єру, стати незалежною, доглянутою, нею захоплювалися, але й боялися. Жінки — за прямоту, чоловіки — за недосяжність. І все ж Дмитро пробився крізь її броню.

Весілля було скромним, але з надією. До першого спільного дня народження. Тоді свекруха, з’явившись раніше за всіх, почала з претензій: «Ти господиня, а тут безлад!» — хоча квартира сяяла чистотою. А потім просто заявила, що свята не буде — «святкуватимемо по-родинному». Оксана не стерпіла. Вигнала свекруху, а за нею — і чоловіка, який став на мамину сторону. Свято вдалося і без них.

Пізніше Дмитро повернувся з квітами й вибаченнями — «мама передає вітання». Оксана пробачила. Але зрозуміла: це не кінець, а лише перемир’я. З часом Дмитро став усе частіше бувати у мами, а та, наче зав’язала гру, стала «подругою» невістки. То чаю запросить, то допомоги попросить. Оксана ходила, мовчала, спостерігала. До одного дзвінка.

«Термінова справа, заїжджай. І Дмитра візьми!» — сказала свекруха. Зустріла біля порогу: «Прибирання. Сестра завтра приїде. Продукти — Дмитру, ти — мийка, готовка. Без фокусів, як на твоєму дні народження». Дмитро, як слухняний хлопчик, згодливо ків.

Оксана видихнула. І спокійно сказала:

— Звісно. Тільки у вас хімії нема. А тут без неї ніяк.

— У нас сода є… і гірчиця, — пробурчала свекруха.

— Ні-ні, я заїду додому, привезу все потрібне. Дмитро нехай йде за продуктами.

Повернувшись, Оксана не взяла з собої жодної хімії. Лише валізи — із речами чоловіка. Занесла їх у квартиру свекрухи й сказала:

— Ось усе, що потрібно. Тільки, мабуть, я поки у сусідки посиджу. Хімія, знаєте, шкідлива.

Свекруха, стурбована затримкою, вирішила сама перевірити. Відчинила двері — й ахнула. У квартирі був хаос. Не безлад — цілеспрямований, витончений, ідеальний хаос. Розкидані речі, борошно, відбитки на дзеркалоВона закрила двері й пішла, не озираючись, на цей раз назавжди.