Ранок задався не відразу…

Тобто він задався одразу, але не у господаря квартири, який мирно спочивав у ліжку після бурхливих пізньовечірніх посиденьок на іменинах друга.

Якраз у той час, коли він мирно спочивав, відновлюючи сили для запланованих подій на вихідних днях, його коти вже розважали себе цікавим заняттям. Заняття у них сталося спонтанно, під час ранкового лоткового заходу вони трохи посперечалися про те, кому першим відвідати котячий наповнювач.

У результаті одномоментної перепалки з тримача впав рулон туалетного паперу.

Лисий одразу зметикував, що намітилася грандіозна гра, і, щойно Пух змінив його на наповнювачі, одразу ж підчепив рулон і погнав його в кінець коридору.

Приблизно на середині приміщення його нагнав Пух і…

У ранковій тиші пихтіння котів і глухі постукування рулону, що розмотувався, узагалі не долітали до вух господаря, який міцно спав.

Коли рулон був пошарпаний вщент і розкиданий по всьому коридору, коти нарешті задоволено впали в обійми один одного і провалилися в міцний котячий сон.

Дзвінок телефону в тиші квартири пролунав несподівано.

Мишко підскочив, схопив слухавку і аллокнув заспаним голосом у бездротовий пристрій.

Милий жіночий голосок затараторив: «Михайле Владиславовичу, вас турбує банк, ваш рахунок зазнав несанкціонованого злому. Щоб зупинити списання грошей, назвіть три цифри зі зворотного боку вашої картки».

Мишко, який перелякався, раптом згадав, що в нього немає рахунку ні в якому банку, бо він сам давно й міцно лежав на цьому самому дні фінансової незалежності і стабільності, ледве-ледве зводячи кінці з кінцями, за допомогою локшини швидкого приготування.

Перервавши словесний потік шахраїв, він натиснув відбій, і тут його організм різко зажадав відвідування санітарної кімнати, відвідування мало бути невідкладним, щоб уникнути псування піжамних штанів.

Мишко буквально в три стрибки опинився верхи на фаянсовому другові. Він був задоволений своєю спритністю і блаженно посміхнувся, потім потягнувся, а потім…

А потім погляд його спіткнувся об порожній тримач туалетного паперу.

Ні… він точно пам’ятав, що в нього ще вчора висів тут останній рулон, якого точно вистачало б до того моменту, як він дійде до супермаркету і набере звідти з громадського туалету гідну кількість папірця на наступні кілька днів.

Мишко завив: «Лисий! Пух! Це ви, телепні, що наробили?»

Розгледівши в коридорі клаптики, що прокльовувалися то тут, то там білими сніговими проталинами на килимовій доріжці, додав: «Завезу вас у ліс! Мишей ловити!»

З-за рогу визирнули чотири хитрі очі, очі сказали: «Господарю, ти що? У чому проблема? Ми он обходимося без цієї білої штуки, яка тільки й годиться для ігрищ».

«Мерзенні ви!» – відповів їм Мишко і, блиснувши своєю жодного разу не засмаглою білою п’ятою точкою, зник у ванній. Поки Мишко здійснював водні процедури, у голові намітився план на найближчі кілька годин.

Ну, по-перше, гіпермаркет… на останні гривні треба було прикупити перекуси на тиждень, відмотати туалетного паперу і хоча б трохи поповнити дорожню картку метро.

Картка була життєво необхідна, бо з її допомогою він збирався доїхати до давнього друга Федьки й попросити в того чималу суму до настання більш пристойних у сенсі заробітку днів.

Федька нарешті вийшов у позитивну динаміку на своїй невеличкій фірмі, і справи його пішли в гору.

Мишко вже майже вдягнувся, як телефон знову вибухнув дзвінком і друг Федька власною персоною увірвався в Мишка ранок дуже доречно зі своєю пропозицією обкатати його новенький човен, прикуплений для душевних рибалок. Мишко чесно розповів про свої плани.

Федька поржав над котами і Мишком, який залишився без паперу, і з радістю погодився виручити друга в усіх напрямках.

Збираючись, Михайло взяв із холодильника залишки ковбаси, порубав її на товстенькі шматочки і, проклавши залишками батона, загорнув у фольгу. Налив у старий термос гарячого чаю, цілий день біля води, міркував він, напевно викличе бурчання в животі, та й узагалі гарячий чай на осінній риболовлі, коли сонце світить, а вуха мерзнуть, – це саме те.

Мишко прибрав котячі коридорні неподобства і, вже вбраний і зібраний, чекав на друга Федьку, нарешті тиша квартири вибухнула домофонною мелодією, і та голосом друга Федьки повідомила, що він прибув.

Федька весь світився від радості, що нарешті може здійснювати всі свої дитячі мрії, не озираючись на сувору маму і свій нерідко порожненький гаманець. Гаманець тішив його вже не перший місяць, а тому встиг «наїсти» щільні боки через самотнє проживання свого господаря і тому не дуже великі витрати.

Федька все ще був холостяком, як, утім, і Мишко.

У своєму глибокому повнолітті, що відбулося, вони ніяк не могли зустріти тих самих жінок, які вміють і коня на скаку зупинити, і любити і в радості, і в горі, точніше, в тих самих станах, коли горя загалом і немає, але і грошей немає теж. Федько посміхався зі своєї старої, але крутої машини, Мишко закинув на заднє сидіння свої нехитрі пожитки і діловито пірнув на пасажирське сидіння.

Виїхавши за місто, швидко набрали швидкість і під музичний супровід радіо долетіли до озера за якісь… дві години. На озері було тихо, по-осінньому красиво і, звісно, холодно. Сонце хоч і світило, але гріло вже досить умовно. Дістали човен, накачали йому боки, приладнали мотор.

Федька, весь сяючий від усвідомлення своєї самостійності в питанні водоплавства, як справжній матрос, відштовхнувся сильніше від берега і відплив відразу на пристойну відстань від берега.

Новенький човен у компанії з новеньким мотором і сяючим Федькою мав епічний вигляд, відбиваючись у найчистішій воді. Трохи попозувавши Мишкові, який знімав його на телефон, Федька нахилився і почав заводити мотор. Приблизно на третьому ривку з кишені Федора вислизнув його новенький крутий телефон і, махнувши на прощання золотим боком, булькнув у воду.

Цей момент навіть був зафіксований Мишком, який знімав кіно під назвою «Федька розрізає водні простори на новому човні».

У повітрі повисла тиша, а «човняр», який щойно сяяв, наче сонечко, так і завмер у напівзігнутій позі, з ошелешеним поглядом, прикутим до місця, куди занирнув його друг, помічник і брат – мобільник.

Нецензурний крик, що пролунав над водною гладдю озера, сполохав птахів із кущів. Мишко напівпошепки машинально повторив непристойність, що означає високий ступінь засмучення.

Нарешті вони обидва вийшли із заціпеніння і, зібравшись із думками, зафіксували точку на карті, де саме подав непевні залишки життя телефон хлопця, що став утоплеником.

Федька, геть пониклий, причалив назад до берега і впав на землю в нападі відчаю.

Мишко, який уже давно звик не сумувати і у всякому непристойному стані завжди знаходити вихід, одразу видав серію можливих подальших кроків. Останній крок передбачав виклик водолаза за грошову винагороду.

Перший був найпростішим.

Роздягнути Федьку догола і, вручивши йому в руки важкий камінь, послати на дно… «морське». А після того, як той витягне свого потопельника, розтерти його насухо чимось з одягу і зігріти в теплій машині гарячим чаєм, завбачливо взятим хазяйновитим Мишком.

Оглянувши безлюдні береги озера і самотні будиночки, що не подавали знаків присутності господарів, Федька швидко роздягнувся, і… сміливо стягнувши спідню білизну, забіг у воду в напрямку свого передчасно затонулого телефону.

Хвилин п’ять він пірнав, озброюючись валунами, які Мишко послужливо подавав, і які, на їхнє щастя, в надлишку валялися неподалік. Нарешті, стукаючи зубами і всіма частинами тіла, Федька виліз із води і за допомогою Мишка, насухо витершись своєю ж футболкою, заліз у спекотно натоплений салон машини.

Натягнувши на себе весь одяг за мінусом футболки, розімлів і вже хотів попрощатися з телефоном і мрією про щасливу рибалку і, склавши човен, відбути в місто, як Мишко абсолютно оптимістичним тоном, який не терпить заперечень, заявив, що знайшов на теренах безоплатних оголошень водолаза.

Федька, який вже почав подумки вибирати нову модель телефону, різко підбадьорився: «Викликай, телефон усе-таки водонепроникний, може, витягнемо!»

Незважаючи на сонце, що вже зайшло, друзі набрали телефон водолаза. Водолаз, який виявився бувалим хлопчиною, любителем пригод і всілякого екстриму, миттєво погодився і, витребувавши геолокацію, висунувся назустріч пригодам і… підробітку.

(«Пірнаючі» телефони та інше пірнаюче слугували непоганим додатком до бюджету його багатодітної сім’ї).

Приблизно за годину Мишко і Федька, що задрімали в теплі машини, були розбуджені телефонним дзвінком і бадьорим запитанням водолаза: «Де ви є? Темрява така. Я тут берегом уже хвилин п’ять ношуся! Хоч би фари ввімкнули, чи що!»

Мишко, одразу ж прийшовши до тями, ввімкнув фари, і вже за хвилину з темряви до них вилетів чорний позашляховик. До того моменту, як водолаз, одягнувши свою амуніцію, увійшов у воду, на годиннику позначилися містичні цифри 00:00.

Передчуття небувалої пригоди захопило трьох чоловʼяг, і справа пішла…

Водолаз занурювався, вилазив, уточнював напрямок і знову занурювався, освітлюючи собі шлях потужним підводно-надводним ліхтарем. Федька захопленим поглядом проводжав кожне занурення.

Він навіть припустив, що це якраз те саме, про що він мріяв навіть більше за човен. Їм усім здавалося, що ось якраз наступне занурення буде вдалим, і телефон, який попрощався з життям, знову знайде свого господаря.

Процес настільки захопив трьох шукачів пригод, що прийшли до тями вони, вже коли годинник позначив 02:20, а на землю впав черговий балон із киснем. Насправді вони б не залишили затію і до ранку, якби в них був хороший запас балонів.

Окрик діда, який примарою з’явився з темряви, ледь не убив їх інфарктом у розквіті років.

«Гей, хлопці, це що, новий спосіб риболовлі? Я за вами вже биту годину спостерігаю у вікно, прийшов подивитися, що це за рибалка у вас така, ніяк наосліп не зрозумію, що з ним не так».

У цей момент із води показався шолом водолаза. Дід видав нецензурний крик, близький до того, що пролунав ще вдень після падіння телефону.

«Ну, мужики, ви даєте! Кого ж ви так ловите в темряві нічній?»

«Утопленик у нас тут – телефон!» – гаркнув Федька, не відриваючи очей від водолаза, який піднімався з води.

Мишко махнув рукою в бік Федьки: «Дідусю, телефон у нас у воду впав, дорогий сильно».

«Слухайте, хлопці, згортайте ви ці свої нічні кордибалети і давайте по домівках! А вранці приїжджайте по світу, може, і дістанете потопельника свого».

Згорнувши пошукову операцію, друзі відпустили водолаза і заручилися його чесним словом, що як тільки той виспиться, то обов’язково приїде продовжити пошукові спроби.

Дід, допомагаючи запихати шедеврально оновлений човен у машину, несподівано запропонував: «Ходімо до мене, у мене заночуєте, щоб туди-сюди не їздити до міста! Я майже завжди один, внучки іноді приїжджають допомогти по господарству». Хлопці, почувши про онучок, відчули сердечну зацікавленість, але відмовилися.

Голосніше за всіх відмовився Мишко, бо в нього вдома залишилися голодні коти, яких треба було поїти-годувати, бо… відповідальність за тих, кого приручили…

Федька підтримав друга.

Вони стрибнули в машину і, давши по газах, зникли за поворотом. У хаті було спекотно натоплено й пахло піччю, молоком і свіжим хлібом із хрусткою скоринкою.

Дід налив молока і нарізав хліба: «От же молодь нетямуща, цікаво, приїдуть знову шукати телефон свій чи ні?»

І, допивши молоко, відбув до сну трохи засмученим, що онучки так і не приїхали цього разу, хоча він на них дуже чекав, і все сидів і сидів біля вікна, аж доки не вигледів цих «водолазів» на озері.

***

Мишко відчинив ключем двері, і Лисий метнувся тінню відразу йому в ноги, за ним вальяжно виплив Пух.

Вони навперебій лаяли Мишка, нявкаючи на всю квартиру за його пізнє повернення і свої порожні животи. Наливши води і насипавши корму, Мишко заварив собі останній пакет локшини і, повечерявши, впав у ліжко як підкошений.

Ранок, що настав о третій годині дня, позначився дзвінком водолаза:

«Пірнати їдемо чи як? А то я Федору ніяк не додзвонюся».

Через три години біля озера вже при світлі сонця, що заходить, продовжилися занурення. Федька, який роздобув водолазний костюм, світився щастям і занурювався разом зі здобутим нічним водолазом.

Мишко так само підтримував процес на березі. Коли стало зовсім темно, до хлопців виринув із темряви дід: «Ну що? Знову рибалите? Знову у темряву таку? Молодь безглузда…»

Поспостерігавши трохи за зануреннями, махнув рукою і потопав у бік будинку.

Мишко, замерзлий і втомлений, запропонував Федьці вже попрощатися з телефоном і відбути додому.

Із темряви у світло фар від машини вийшли дві дівчини: «Хлопці, тут вам дід молока з булками прислав».

Мишко, побачивши симпатичних дівчат, пожвавився. «Ой, дякую за частування, а як вас звати, звідки ви, і взагалі бажаю познайомитися!»

Федька виринувши з води і, побачивши панянок, одразу ж знайшов друге дихання для подвигів і, бажаючи справити враження на дівчат, зобразив «професійне занурення».

Дівчата захопилися.

Федька вилазив і занирював, дівчата захоплювалися, врешті водолазу це набридло, та й кисень майже закінчився. Водолаз попередив Федьку, що це остання спроба. Вони запірнули востаннє, їх довго не було, дівчата, які весело гомоніли з Мишком, навіть трохи захвилювалися, чи все гаразд із пірнальниками.

Нарешті з безодні з’явився Федька, який переможно махає знайденим телефоном.

Розплатившись із водолазом і провівши його, хлопці не відмовилися від запрошення піти до дідуся відсвяткувати щасливий порятунок телефону.

При світлі в натопленій затишній хаті Мишко і Федька зовсім розгубилися, розгледівши дівчат, дівчата теж зніяковіли. Дід притягнув гарячий пузатий чайник і прикрикнув на онучок, щоб несли чашки і варення.

Посиденьки мало не затягнулися до пізньої зовсім ночі, що плавно переходить у ранок, але Мишко згадав про своїх котів, і, обмінявшись номерами телефонів із дівчатами, «водолази» відбули в місто.

***

А за півроку коти Мишка знайшли найулюбленішу господиню, Лисий обзавівся гарним в’язаним кожушком, а пух від Пуха вже не так сильно «прикрашав» усе, що тільки можна у квартирі. Мишко, який влаштувався на хорошу роботу, зовсім забув смак швидко заварної локшини, змінивши її на запашні домашні супи.

Федька за допомогою тих самих нічних кордебалетів не тільки врятував свій телефон, а й здобув собі дружину в особі другої онуки діда, з яким вельми подружився на спільних рибалках.

Ось такий нічний кордебалет із наслідками вийшов, а головне Мишко з Федькою стали ще ріднішими і ближчими один одному, поріднившись дружинами.

А дід отримав двох онуків – ділового Федьку, і трохи недолугого, але веселого Мишка і два кота ж звичайно, яких він трохи недолюблював. Адже в його розумінні вони створені тільки для того щоб ловити мишей.

КІНЕЦЬ.