Ми з чоловіком одружені 24 роки. Наступного року срібне весілля святкуватимемо. У нас двоє дітей – 22 та 15 років. Живемо нормально, стабільно, маленький спільний бізнес, але іскри у стосунках нема вже давно.

Скоріше звичка, повага, дружба. Хоча завжди разом, і романтичні вечори влаштовуємо, і за місто їздимо одні, щоби побути разом. Але все якось звичайно, не яскраво.

Минулого року донька вийшла заміж. І вони вінчалися. Такий гарний обряд, чоловік ще запитав, чи мені сподобалася ця церемонія. Я була просто під враженням, плакала, зять хоч і не дуже вірянин, але хрещення, вінчання, пости це для нього святе.

Треба сказати, що всі, окрім мене в нашій родині, хрещені. Я одна нехрист. Коли хрестили молодшого сина, батюшка мене навіть у церкву не пустив, у вікно дивилася, як проходить обряд.

А потім сказав, що мені треба не лише хреститися, а й нам із чоловіком освятити шлюб. Я тоді начебто задумалася, а потім побут затяг, та й час швидко пролетів, озирнулися, а 15 років вже минуло.

І ось чоловік, після вінчання дочки, наполягає на вінчанні. Але мені спочатку треба було хреститись. Я хрестилася влітку. Чоловік хоче, щоб вінчання відбулося якраз на день срібного весілля.

Дуже звичайно романтично та привабливо, але щось мене зупиняє.

Все-таки ми вже давно одружені, та й почуття притупилися, та й мені якось страшно раптом стало, не знаю чому, відповідальності більше, та і як без особливої віри йти на такий крок? Чоловік починає допитуватись, якщо не хочу вінчатися, значить, щось приховую. Фантазії пішли не на той бік.

Я йому не зраджувала, завжди з ним, що йому там здалося, не знаю, розлучатися теж не збиралися начебто. Але якось важко мені погодитись, не можу навіть собі відповісти на запитання «чому?».

Дайте, будь ласка, пораду, може, хтось вінчався, що змінилося після обряду? Чи не шкодуєте про це. Якщо різниця починати шлюб із вінчання чи ось так після стільки років, раптом зважитися на такий крок?

КІНЕЦЬ.