Минуло сорок дні з того часу, як в Михайла не стало його коханої дружини Оксани. Її відхід не був несподіваним для всіх рідних і чоловіка, все було очікувано – важка недуга. Михайло кидався між дружиною та роботою, та яка тут була робота, якщо все валилося з рук! Загалом – не стало Оксани

Михайло мив на кухні посуд після гостей, прибирати йому допомагала найкраща подруга Оксани. П’ятирічна Катруся вже спала у своєму ліжечку, тому Михайло з Олею зрідка перешіптувалися між собою з побутових питань.

– Михайле, куди стаканчики поставити?

– У шафку за скло!

В голові Михайла крутилася недавня розмова з тещею, Вірою Миколаївною. Те, що вона сказала йому дві години тому, стало для Михайла справжньою несподіванкою, чимось нереальним, ніби йому уві сні це все здалося. Хотілося все це розповісти Олі, але він боявся почути те саме і від неї, раптом Оля підтвердить версію тещі, і якщо це правда, то такого Михайло точно не перенесе.

Теща не злюбила зятя від початку, навіть коли вони з Оксаною ще зустрічалися. Її все не влаштовувало в Михайлу, і все по дрібницях: він середнього зросту, працює зварювальником, якийсь нерішучий у своїх діях. Михайло невисокого зросту – тому, що батьки у нього такі самі. Робота зварювальника йому подобалася. Ну а те, що він нерішучий – так це особиста думка тещі.

Але найбільше тещу злило те, що зять прийшов «на все готовеньке». Колишня свекруха Віри Миколаївни залишила внучці Оксані у спадок свою двокімнатну квартиру, а точніше – Оксані та її чоловікові, про що вона повідомила на їхньому весіллі. Бабуся сама була однією ногою на тому світі, от і прийняла таке рішення. Прожила після весілля ще два місяці і вирушила в інший світ. Подружжя переїхало, потрібен ремонт, нові меблі, вирішили, що непогано було б поїхати Михайлу на заробітки, ну хоча б не надовго, заробить трохи і повернеться! Михайло поїхав, а після приїзду на нього чекала радісна подія – Оксана вагітна!

– Ну, зятю, тобі просто пощастило! – Іронічно говорила теща. – Життя у тебе як на замовлення.

Тільки сімейне щастя було недовгим – майже рік тому в Оксани виявили недугу. Вона боролася, але все марно. Чотирирічна Катруся ніби все розуміла і намагалася не говорити з мамою про погане. Навпаки – вона намагалася якось розсмішити маму, але та лише слабо посміхалася. Навіть коли маму ховали, то вона не плакала, незважаючи на те, що бабуся намагалася видавити в неї хоча б сльозинку.

– Бідолашна моя внученька, сиріткою стала! – голосила Віра Миколаївна. – Стала мама янголятком на небесах.

Але на дев’ятий день, коли всі зібралися в тещі, вона вже думала по-діловому:

– Там, Михайле, в Оксани залишився золотий ланцюжок з хрестиком, а ще сережки у вигляді сердець і браслет. Нехай вони дістануться Наталці – від старшої сестри до молодшої перейде. Так, і ще, треба подивитись які там її речі залишилися, що ж їм пропадати, краще Наталка подивиться, що їй за розміром підійде, взуття у них точно одного розміру. Так, далі що? Ну гаразд, подивимося.

Прийшли, пошарили по шафах, взяли все, що треба. І ось сьогодні було вже 40 днів, Михайло запропонував зібратись усім в його квартирі. Гостей було з десяток, посиділи кілька годин, і Віра Миколаївна покликала зятя на кухню, щоб поговорити тет-а-тет.

– Ось що, Михайле, я думаю тобі треба знати правду, – почала теща. – Досі ми все ретельно приховували, але не все ж життя тебе за носа водитиме. Катруся не твоя дочка – мені Оксана сама про це говорила. Ти поїхав тоді на заробітки, а на горизонті з’явився Юра – її колишній хлопець. Ну не втрималася дівчина, з ким не буває. Оксана ще налякалася, поради у мене питала. Так що, зятю, нехай у нас було не все з тобою гладко, але мені тебе щиро шкода зараз. Залиш нам онучку, їдь до батьків, навіщо тобі такий тягар як чужа дитина? Почнеш жити наново, одружуєшся, своїх дітей ще народжуєш.

Михайло застиг. З одного боку теща несла повну нісенітницю, але з іншого боку все могло бути правдою. Катруся на нього схожа тільки тим, що у неї світле волосся, а на обличчя вона один на один з мамою, маленька її копія. Михайло бачив у соцмережах цього Юру, і він теж був світлий. Дуже прикро буде, якщо так воно і є, але від Катрусі він не збирається відмовлятися, про що й повідомив тещі.

– Ну що ж, тобі вирішувати, – зітхнула Віра Миколаївна. – Тільки ти сам потім від неї відвернешся, шкода, що пізно буде.

Тещине одкровення буквально стояло в Михайла у вухах, він не міг більше ні про що думати. Оля вже почала збиратися додому, та Михайло не витримав, викликав на діалог.

– Оля, скажи чесно, мені хоч раз Оксана зраджувала? Тільки скажи чесно, ви ж подруги, теща сказала, що Катруся не моя дочка, а якогось Юри.

Оля присіла на диван і попросила все розповісти у подробицях. Михайло розповів. Оля задумалася, похитав а головою і сказала:

– Ну, по-перше, Віра Миколаївна даремно вигадала про Юру – я знала, наскільки Юра неприємний для Оксани її трясло навіть від його імені. Цей негідник зрадив Оксані, коли вони ще зустрічалися, вона просто не могла тобі з ним зрадити, та й з кимись іншим теж, я знала, як вона тебе сильно любила. А щодо твоєї тещі – це її хитрий хід. Наталка мені розповідала, що Віра Миколаївна так переживає від однієї думки, що у квартирі її колишньої свекрухи живе стороння людина. Як ти знаєш, у Оксани з Наталкою різні батьки, тому вона нічого не може зробити. Якщо розсудити логічно, то їм просто потрібна ця квартира – якщо ти все кинеш і поїдеш, теща візьме опікунство над дитиною і квартира буде її, а Наталці вона звільнить свою. От і все!

Віра Миколаївна приходила ще кілька разів – внучку відвідати та позітхати над нещасною долею зятя, який виховує чужу дитину. Тільки через пару місяців Михайло перед тещею поклав листок з тестом на батьківство, де значилося, що батько – саме він. Якось теща з того часу охолола до онуки, з того часу майже не відвідує.