Я стояла у дверях квартири, дивлячись на Миколу. У його очах відбивалися обурення та подив, а я відчувала важкість на серці та бажання просто піти, якнайдалі від цієї драми, яка стала нашою реальністю.

— Миколо, — почала я, ледь стримуючи сльози, — а що ти тепер хочеш від сина? Ти ж сам його вчив змалечку, що навіть батькам можна жартома залякувати. Це ж ти весь час казав, що він “має бути сильним, сміливим”, не так?

Микола похитав головою і нервово зітхнув, явно намагаючись знайти відповідь, яка б врятувала його від сорому.

— Він ще дитина, Оксано, — нарешті озвався він, — ти ж знаєш, що він просто грається, не розуміє до кінця, що говорить.

— Він вже не дитина! Йому 18 років! — не стрималася я. — Але, ти сам його таким виховував у дитинстві. Тоді, коли йому було три роки, він залякував тебе, що щось зробить ти чуєш? Він з такою серйозністю, з такою впевненістю це сказав, що я ледве свідомість не втратила. А ти ще й радів, що “у нас росте сміливий хлопець”. А тепер що? Чого ти від нього хочеш?

Я розуміла, що сама винна у тому, що сталося. Я працювала за кордоном і рідко поверталася в Україну. У мене контракт був на три місяці, місяць відпустка і знов робота. Тільки тепер я зрозуміла, яку помилку зробила.

Микола зітхнув і відвернувся, його плечі опустилися. Мабуть, вперше за довгий час він задумався над своїми діями. Та я не могла зупинитися — вся накопичена образа та страх, від того, що я так довго ховала, виливалися назовні.

— Ти ж завжди казав йому, що слабкість — це сором, що справжній чоловік ніколи не підкориться, навіть батькам. І тепер, коли він виріс з цими думками, коли він почав проявляти цю “сміливість” так, як ти його вчив, ти виявляєшся не готовим до того, що сам посіяв?

Микола зітхнув і спробував відповісти, але я підняла руку, змушуючи його мовчати.

— Стій! Послухай мене. Ти завжди вважав, що син має бути “мужнім”, без страху та сумнівів, що він мусить боротися за своє. І ось, тепер він бореться проти тебе, Миколо. Проти свого батька. Як тобі таке?

Микола втупився у підлогу. Моя промова вразила його і чоловік не мав слів, щоб заперечити. Я знала, що він відчував сором, але цього разу не могла просто мовчати.

— Він же ще дитина, Оксано, — повторив чоловік нарешті, його голос був слабким, майже приглушеним. — Він не розуміє, що робить.

— Ти хочеш сказати, що це нормально? Що трирічний хлопчик залякує власного батька — і це просто жарт? Як ти міг не помітити, що ці “жарти” переходять усі межі? Що це вже не дитячі та не небезпечні забавки. Ось, маєш тепер.

Микола нарешті підвів голову і в його очах з’явилася якась дивна рішучість.

— Я думав, що вчу його бути сильним, бути тим, хто не дозволяє з собою гратися. Щоб він міг за себе постояти, розумієш? Я хотів, щоб він був сильним хлопцем, а не боягузом.

— Так, Миколо, ти його вчив “силі”, але хіба це справжня сила? Справжня сила у тому, щоб наводити страх на батьків? Чи ти вважаєш це гідним вчинком? — я зупинилася, дивлячись йому прямо в очі. — Так не має бути.

— Ти ж бачиш, що я помилився, Оксано. Але він ще молодий, може змінитися, — почав виправдовуватися чоловік, але я різко його перебила.

Я зробила глибокий вдих і подивилася на Миколу, якого любила, якого колись вважала чоловіком своєї мрії. Але зараз переді мною стояла людина, яка зруйнувала наш шлюб, наші надії на щасливу сім’ю.

— Миколо, я більше не можу цього терпіти. Я пішла. Але, будь ласка, не давай мою нову адресу нашому “милому хлопчині”, — гірко засміялася я, згадавши його слова. — І ще, поміняй замки, це тобі моя порада. Або подзвони у поліцію, якщо що.

Микола втупився у мене, наче розумів, що це — остаточне. Він відкрив рот, щоб щось сказати, можливо, попросити вибачення, можливо, попросити залишитися, але я знала, що ніщо не змінить того, що він зробив. Він виростив у нашому синові агресію, яка зруйнувала наш дім.

Я обережно закрила двері, залишаючи позаду своє минуле, свої мрії про щасливу сім’ю. І хоча серце стискалося від жалю, я знала, що маю почати нове життя — без страху за власну безпеку та за майбутнє.

Наш син залишився з батьком, тим, хто зробив його таким. Можливо, колись вони обоє зрозуміють, що справжня сила полягає не в залякування і не в жорстокості.

Джерело