Микола мив посуд. Три дні терпів, але вже ні чашки, ні чистої тарілки не було. Тому, прийшовши з роботи, навіть не переодягався.

Начепив фартух і взявся до роботи. Ще б, якогось борщу зварити, бо забув, який він на смак…

Залишки їжі присохли до тарілок так, що треба замочувати. А кухлів з-під кави штук десять. Невже не можна за собою по одній помити?

Гарячий клубок підступив до горла. Хотілося їсти, а в холодильнику миша повісилася. І раптом так запахли Миколі Світланині пиріжки. В їхньому будинку завжди пахло випічкою, бо дружина дуже любила готувати.

Тільки прийде з роботи й вже з кухні пахне корицею. Або ваніллю. Вже міксер гуде, духовка гріється.

Але це Микола теперішній так тепло згадує дружину. Тодішньому Миколі здавалося, що вона, крім кухні та дітей (робота не вважалася), нічого не бачить.

Вічно в неї то прання, то миття вікон, то чищення килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех. Микола не встигав банки до підвалу виносити.

Одного такого вечора він прийшов з роботи, на порозі кухні у Світлани, як завжди, щось варилося-парилося, а вона, сидячи на краєчку столу – мала таку погану звичку, чистила яблука та дивилася по телевізору якийсь концерт.

– Я розлучаюся з тобою, – сказав Микола на диво спокійно, навіть не привітавшись.

Дружина здригнулася, але не обернулася.

– У мене інша жінка, – пояснив. – Я люблю її та більше не можу тебе дурити.

Світлана відклала ножа, повільно повернула до чоловіка своє розпалене від пари та почутої новини обличчя і покірно, тихо сказала:

– Візьми один рулет, бо ми стільки не з’їмо.

Микола, звичайно, того рулету не взяв, хоч і дуже любив: з маком та горіхами…

Він зібрав найнеобхідніші речі та пішов до жінки, яка була зовсім не схожою на його Світлану. Вона ніколи не носила, як Світлана, джинсів – лише короткі сукні та спіднички.

Не носила кросівок лише взуття на підборах. Вона могла сказати, що йде до салону краси, таким тоном, наче на важливу ділову зустріч. І весь світ має зачекати.

А Світлана ніколи не ходила до салонів. Не любила вештатися магазинами, ринками. Якщо треба було щось купити, складала список, йшла і швидко поверталася із сумками.

Вона не читала глянцевих журналів для жінок, не пила кави, не фарбувала волосся, не займалася фітнесом. Але завжди була гарною, доглянутою, стрункою. У вузьких джинсах і коротких кофтинках, з косою-колоском виглядала старшокласницею.

Миколі ж хотілося бачити поряд із собою справжню жінку. От і знайшов собі Олю.

Тепер сам прасує сорочки, варить поїсти, миє посуд. І сняться йому ночами рулети Світлани та борщі. І пахнуть ці сни ваніллю, і дзвенить у голові сміх Світлани…

Привівши кухню до ладу, Микола пішов у кімнату. На дивані лежала взута Оля, граційно спершись на лікті. Перед нею лежав журнал, а на столику збоку стояло ще три чашки з-під кави.

– Який ти молодець, мій зайчик. І що б я без тебе робила? – Защебетала дружина, простягаючи до чоловіка руки. – А я лише від манікюрниці. Так втомилася! Дивись: класні нігті? Як свої, правда? Іди, мій пупсику, я тебе обійму…

Миколу почало нудити. “Мабуть, з голоду”, – подумав він і пішов на кухню чистити картоплю…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.