Тетяна з любов’ю пригорнула до себе величезний букет троянд.

Його їй подарував її коханий Микола на п’яту річницю їхнього спільного, щасливого життя.

Тетяна міцно поцілувала чоловіка.

А знайомство ж їхнє почалося зовсім не райдужно. Воно зовсім не віщувало не тільки сімейного життя, а й взагалі якихось стосунків…

…Микола був грозою всього району. Батько його тоді ще працював якимось великим начальником, і хлопець зовсім пустився берега.

Микола навчався у будівельному інституті.

Навчався – це було голосно сказано. Зрідка відвідував, «ощасливлював», так би мовити, своєю присутністю викладачів, студентів і псував настрій усім.

Тетяна того року теж вступила в той самий інститут, пройшла легко на бюджет.

Вона дуже хотіла стати ландшафтним дизайнером. Дівчині дуже подобалося прикрашати клумби, створювати красу для людей навкруги.

Їхнє власне двір подвірʼя дуже гарне. Це все було зроблено руками Тетяни. Вона й сусідам подвірʼя прикрасила.

Дівчина не хотіла, але залишилася у їхньому місті через маму. Вона в неї останній рік недобре почувалася.

– Лікарі ніяк не можуть визначити, що в мене, – так вона говорила дочці.

Але Тетяна сама сходила до її лікаря і він сказав, що у мами все дуже погано і скільки їй залишилося – невідомо.

Тож Тетяна все таки залишилася в рідному місті.

Вона була гарною дівчиною, але ні з ким із хлопців серйозно не зустрічалася.

Поки навчалася в школі, дружила з Мишком, але він поїхав у інше місто і там вступив в університет.

Вони спочатку листувалися, а потім у кожного почалося своє життя, свої інтереси і якось все саме по собі й затихло…

Зараз у неї було одне на думці – догляд за мамою, якій з кожним днем ставало дедалі гірше…

Якось у чергове «щасливе» для всіх відвідування Миколою інституту справа закінчилася сваркою з Тетяною.

Микола побачив вродливу дівчину і почав до неї залицятися під час перерви між парами.

Вона проходила повз Миколу з його двома друзяками, які чекали хлопця, поки «його величність» ніби як навчався.

– Ох ти, яка красуня! – одразу почав Микола. – Пані, дозвольте представитися – я, Микола. А вас, як звуть, хочу з вами познайомитись і прогулятися під місяцем і зорями.

– Під місяцем з вовками вити, Миколо, а мене дай спокій! – махнула рукою Тетяна.

Він взяв її за руку, розвернув до себе і негайно отримав відкоша. Тетяна, дивлячись йому в очі, гукнула:

– Ану відчепись, недолугий!

Якісь частки секунд вони дивилися один на одного, потім вона забрала руку і пішла далі по коридору.

Його друзяки почали було щось вигукувати до неї, але Микола раптом гукнув до них:

– Ану, тихо вам!

У нього було таке почуття, що його серце стрепенулося, а потім почало битися швидко-швидко і стало так млосно в грудях…

Такого з ним ніколи не було! Хлопець зрозумів, що закохався. Так, є все таки ця любов з першого погляду!

З того дня Миколу було не впізнати. Він щодня став приходити на заняття, один, без друзяк і поводився цілком пристойно.

Викладачів вразила зміна з хлопцем і вони були в принципі раді за нього. А він намагався кожне заняття бути поряд з аудиторією, де навчалася Тетяна.

Він уже навіть все про неї дізнався.

Десь через кілька тижнів він її не побачив в інституті і запитав дівчаток із групи, чому Тетяни нема.

Так він дізнався про слабу матір…

Увечері Микола пішов до її будинку, як раптом побачив Тетяну біля кіоску.

Вона купила молоко й хліб, розвернулася й пішла, а гаманець залишився на прилавку.

Микола взяв його й побіг за Тетяною.

– Тетянко, почекай мене! – гукнув він.

Але дівчина, озирнувшись і побачивши хто за нею йде, прискорила крок, вдаючи, що не чує.

Микола пішов швидше і знову гукнув її.

Микола її таки наздогнав. Вона розвернулася в очікуванні найгіршого. Дівчина глянула на Миколу і застигла від несподіванки.

Хлопець протягнув їй її ж гаманець.

– Ти забула на прилавку кіоску… – сказав він.

Тетяні стало соромно за свою поведінку. Вони стояли майже біля її будинку, і вона запросила його на чай.

– Давай все таки познайомимося? – сказав хлопець. – Я минулого разу поводився зовсім негарно, тому ти мені правильно все сказала.

– Та ти вже й сам знаєш моє ім’я. Я помітила, що ти почав відвідувати інститут, молодець, освіта завжди стане в нагоді в житті, незалежно від того, хто твої батьки. Так, Миколо? А зараз вибач, мені мамі ліки треба дати й вечерею годувати.

– Тетянко, якщо тобі потрібна якась допомога, ти не соромся, кажи, я завжди допоможу…

– Дякую. Я дуже тобі вдячна…

…Десь через місяць молоді почали зустрічатися. В інституті всі помітили, як змінився Микола.

Він не пропускав занять, здавав усі заліки, його з друзяками практично не бачили, а потім, як виявилося, вони теж повернули на праведний шлях завдяки Миколі.

А через три місяці Тетяна поховала маму… Їй дуже допоміг і підтримав Микола.

Побралися вони через рік і ось уже п’ять років живуть чудовою, щасливою родиною.

Народився син Андрійко. Його батьки не натішаться на невістку, яка повернула їм улюбленого сина, такого, яким би всі батьки хотіли б бачити своїх дітей…

КІНЕЦЬ.