Микола прийшов з роботи якийсь радісний. Він стояв і загадково посміхався.

– Будеш вечеряти? – покликала його з кухні мати. – Ми з батьком тільки сіли. Гуляш смачненький і кабачки я посмажила, ходи швидше!

Микола сів за стіл. Їв хлопець з апетитом, але в спільній розмові майже не брав участі.

– Ти чого такий мовчазний, закохався нарешті, чи що? – поплескав сина по плечу Іван Іванович. – Діло хороше, настав час і тобі сім’ю заводити, а то довго перебираєш!

– А я вже… – раптом сказав Микола. – Ось хочу вас з нею познайомити. Може ми з Надійкою в суботу прийдемо?

– З Надійкою? А вона звідки, чим займається, хто батьки? – задала своє улюблене запитання Ганна Сергіївна.

Коли вони з чоловіком старшого сина Степана одружили, то спочатку трохи розгубилися. Син у них хлопець видний, а одружився на жінці з дитиною.

Натомість тепер вони Олесю, дружину Степана, і її в донечку Поліну, дуже люблять, своєю вважають.

А нещодавно у Степана з Олесею ще й син народився, от би тепер молодшому гарна дівчина трапилася б…

– Мамо, дякую, я наївся, ми з Надійкою в кіно йдемо сьогодні, я побіг, – Микола поцілував маму й пішов, так і не відповівши на її запитання.

– Як гадаєш, хто вона? – запитала чоловіка Ганна Сергіївна.

– Думаю гарна дівчина, наш син не міг погану полюбити, – твердо відповів Іван Іванович.

– Я не про це. Ось у Галі у нас на роботі син одружився нещодавно. А у його дівчини батьки виявилися багатими. Квартиру їм купили, машину. Як гадаєш, з нами таке може статися? Або знову, як Степан, з дитиною приведе, зараз матусь одиноких багато. Ти тільки не подумай, Іванку, я Поліночку дуже люблю, нікому б її тепер не віддала, просто так питаю тебе, – задумливо промовила Ганна Сергіївна.

Іван Іванович розсміявся.

– Чесно? Думаю з нами такого не може статися, не щастить нам на багатства, та й добре! Жити всім є де, робота є, а головне – всі люблять один одного!

Ганна Сергіївна згідно кивнула, але все одно з цікавістю чекала на зустріч із нареченою молодшого сина…

…У суботу до обіду Микола прийшов не один.

– Мамо, тату, знайомтеся, це Надійка! – з порога почав він. – Ми сьогодні подали заяву й Надійка поки що у нас поживе. А як розпишемося, кредит на квартиру візьмемо, я вже все порахував.

Надійка з першого погляду Ганні Сергіївні сподобалася.

Навіть коли за обідом з’ясувалося, що воно із села приїхала.

Винаймала з подругою кімнату, закінчила технікум і зараз працює.

А батьки в селі з її молодшим братом і молодшою сестрою живуть.

У квартирі Надійка одразу почала господарювати, підлогу мити, готувати.

Ганна Сергіївна навіть якось спочатку незатишно у себе вдома себе відчула.

– І бувають же ж такі дивні свекрухи, що хочуть, щоб невістки у всьому їм допомагали, – думала вона.

А Надійка посміхається.

– Як же ж у вас, Ганно Сергіївно, добре, пощастило мені зі свекрухою й свекром. Прямо як у нас в селі вдома. Людей багато, і всі дуже дружні.

А Іван Іванович тільки сміявся, та нахвалював, яка в них вдома помічниця з’явилася.

Та й справді, відвикли вони жити разом. Всім хороми подавай!

Ганна Сергіївна придивилася до Надійки – гарна дівчинка, та й люблять молоді один одного.

Нехай живуть у любові і радості…

– Поїхали у моє село, я тебе тепер зі своїми батьками познайомлю, – невдовзі запропонувала Надійка Миколі.

– Ти ж мені пропозицію зробив, а значить до весілля треба готуватися.

– На чому поїдемо? Наша з батьком машина ще в ремонті, може через тиждень? – сказав Микола.

Він ніколи не був у селі, й особливо його туди ніколи не тягнуло…

– Електричкою поїдемо! Та ти не переживай, нас там тато зустріне, – підбадьорливо посміхнулася Надійка.

– Ну гаразд, давай, тільки треба гостинців купити, не з порожніми ж руками їхати? Тим більше у тебе там молодші брат і сестра, та й мамі з батьком теж.., – запропонував Микола.

– Який же ж ти добрий, я тебе дуже-дуже люблю, – обійняла Надійка Миколу. – І сім’я у тебе чудова, так тепло мене прийняли!

Микола довго думав, що мамі Надійки купити, навіть зі своєю матінкою радився. Вирішили, що їй хустку гарну куплять, а батькові пляшечку в подарунковій коробці, за знайомство від майбутнього зятя. Ну а братові та сестрі по коробці цукерок.

Електричкою вони доїхали швидко, десь за годину. Микола здивувався – як вони близько живуть від міста.

Та найбільше його вразило не це… Микола глянув на батька Надійки й застиг від несподіванки.

З крутого позашляховика вийшов зовсім не старий, модний чоловік і міцно потис руку Миколі.

– Ну привіт Миколо, Надійка нам про тебе дуже багато розповідала, радий познайомитися! Мене Тарас Петрович звуть. Ну поїхали!

Коли вони під’їхали до будинку, то Микола ще більше оторопів…

Будинок міцний, великий!

З будинку вийшла елегантна жінка – мама Надійки. Вона теж чудово виглядала. Жінка обійняла Миколу.

– Проходь, ми раді, що наша Надійка нарешті до душі собі знайшла хлопця, а то вже думали, що ніколи не вибере, така вона у нас розбірлива!

Тож із подарунками трохи смішно вийшло, хоча Валентина Іванівна та Микола Петрович щиро дякували.

А брат і сестра поділили за чаєм цукерками, хоча за столом частування було на славу.

Виявилося Надійка у технікумі навчалася для того, щоб потім робити проєкти у фірмі батька. Тарас Петрович у неї будівництвом займається, а мама головна бухгалтерка.

А тепер і Надійка у сімейному бізнесі працюватиме…

…Проводячи дочку й майбутнього зятя, Тарас Петрович запропонував:

– Ну що, діти, весілля зіграємо, то може сюди переїдете? Будинок вам збудуємо за індивідуальним проєктом, а Миколі теж справа знайдеться!

Ганна Сергіївна та Іван Іванович дуже здивовані були, що їхній син виявляється одружився з донькою сільського багатія.

Хоча найголовніше те, що Микола та Надійка просто люблять один одного!

А решта все буде!

КІНЕЦЬ.