Микола трошки побоювався свою тещу, хоч і бачив її лише один раз – на весіллі.

Приїхала така невисока, але дуже енергійна жінка, всім давала команди, усім розпоряджалася, ніби її спеціально найняли як весільного координатора.

– Мамо, ну не треба, вже все до тебе придумано! – казала Поліна.

– Усі деталі продумали до дрібниць.

– Пуста трата грошей ці ваші дрібниці! – казала мати.

– Скромніше треба бути у своїх бажаннях, вам ще жити, сім’ю влаштовувати…

…Миколу Тетяна Сергіївна ніби не помічала – крутиться тут якийсь хлопець, який нареченим себе уявив, тільки заважає.

Але Микола намагався не заважати, йому весь цей передвесільний гармидер був до лампочки, та й чоловік він несварливий.

Нехай жінки роблять, що хочуть, це їм цікаво.

Майбутній тесть теж особливо не вникав, він із дня приїзду почав святкувати весілля з батьком Миколи, тому їх теж не цікавило все, що відбувається довкола.

– Господи, як вона мене дістала! – скаржилася Поліна Миколі.

– Скоріше б уже весілля й батьки поїхали до себе додому. Ось так ще з дитинства – тільки командує.

– Так, багато від неї енергії…

– Не те слово! Якщо вона така енергійна, то не всі ж мають бути такі! Вона мені всі вуха продзижчала:

– Ти ледарка, а я тобі покажу як треба, вставай і роби!

Я навіть спеціально ваше місто обрала для навчання, аби подалі від цього всього…

…Після весілля Поліна з матір’ю спілкувалася тільки по телефону, Микола не влазив у їхні розмови, які часто закінчувалися сваркою.

Народився Андрійко, купили своє авто, взяли квартиру в кредит, одним словом, все, як у людей.

– Поліно, ми купили дачу! – якось сказала Тетяна Сергіївна. – Ви маєте до нас приїхати! Андрійку вже чотири роки, а ми з дідом його по телефону тільки бачимо. У вас відпустка на носі, сідайте в машину і їдьте до нас на дачу.

– Мамо, ну у нас свої плани були…

– Були і спливли. Інакше я сама до вас у гості приїду!

– В однокімнатну квартиру?! Де ми тебе тут поселимо?

– Мені все одно, я хоч на кухні на підлозі ляжу, ти знаєш, я витривала. Заодно перевірю, як у вас там ведеться господарство.

У Поліни зовсім зіпсувався настрій. На відпустку планів не було, і мати могла приїхати.

Збрехати, що кудись поїхали не вийде – вона стежитиме за переміщенням по відеозвʼязку.

Хоч Поліна і злилася на свою матір, але все ж таки її любила. Та й тата побачити вже дуже хотілося.

– Ну, що робитимемо, Миколо?

– Давай з’їздимо, Анедрійко заразом відпочине.

Миколі нелегко далися ці слова, до вічно сварливої тещі йому не хотілося їхати, але і її приїзд сюди був небажаний.

А що – проїдуться машиною, а якщо якась виникне сварка, то й не проблема: сіли і поїхали назад, ніякі квитки не тримають.

Так і зробили…

Перший вечір був цілком терпимим – тесть порався з онуком, теща постійно хвалилася дачею, словесний потік у неї був невичерпний.

Поліна ходила за нею з тужливим виразом обличчя, та й Микола не відставав – слухняно чимчикував за тещею і вдавав, що все йому цікаво.

– Ну, звісно, дачу до пуття треба довести, колись сюди воду проведемо і теплий туалет поставимо, а поки прості умови, як бачите. Тут треба перекопати землю, тут паркан зробити. Допоможеш, Миколо?

Микола криво посміхнувся і кивнув – ну ось вона, відпустка почалася!

Перекопай, зроби, бригадирша прямо!

Гаразд, поїхати ніколи не пізно. А поки що вечеряти і спати…

Вранці Микола на подвір’ї зустрів тестя, той збирався їхати своєю машиною.

– А ви що, не залишитеся? – запитав Микола.

– Я? Та ні за що, мені ця дача вже отут! – тесть зробив жест рукою, сів у машину і поїхав.

Так, зрозуміло, всі чоловічі справи тепер ляжуть на плечі Миколі, а теща з нього не злізе.

Щоб вона не почала командувати, Микола взяв лопату, молоток, цвяхи і подався копати, майструвати.

Теща вийшла на ґанок, глянула на зятя, знизала плечима і пішла до хати.

Трохи пізніше вона покликала його на сніданок, на обід, але Микола швидко їв і йшов знову працювати, аби не чути командирський голос тещі.

Поліна надула дитячий басейн, Микола налив туди води, Андрійко поліз у басейн зі своїми іграшками. Стояла спека, Поліна сиділа під тінню яблуні і дивилася на Андрійка.

– Поліно, іди допоможи мені тут по-господарству! – гукнула Тетяна Сергіївна.

– Мамо, я за Андрійком стежу!

– Може я можу бути чимось корисним? – відгукувався Микола.

– Ні-ні, це жіночі справи, займайся своїм…

І все-таки щось для нього знайшлося по-чоловічому в будинку, правда дрібниці.

Ближче до вечора Микола сів поряд із дружиною у тіні, зітхнув і відкинувся у розкладному кріслі. Поруч крутилась теща.

– Любий принеси мені склянку води, так жарко! – попросила Поліна.

Микола вже хотів було підвестися, але раптом застиг від несподіванки.

Тетяна Сергіївна затримала його, взявши за плече.

– Що-о?! – обурилася вона. – Миколо, сиди, а ти швидко встала, і сама принесла чоловікові склянку води! Не бачиш хіба – він втомився! І бігом на вечерю стіл накривай, чоловіка свого годуй! Це що ще за капризи: «Миколо, води мені принеси!». Цілий день під деревом сиділа, нічого не робила, а Микола працював не покладаючи рук! Не соромно тобі, доню?

Поліна невдоволено підвелася й пішла.

– Скажи-но, Микольцю, і вдома вона така сама «хазяйська» як і тут? – запитала теща.

– Та вона молодець, удома завжди чисто.

– Ой, не вірю я тобі! Що дочка, що її батько – обидва ледарі. Те, що ти сьогодні зробив, мій чоловік не зробив би й за місяць. Ти не дивися, що я така строга, це поширюється тільки на моїх рідних, а тебе свої батьки виховали, і, до речі, дуже добре.

До тебе претензій взагалі немає і не було, ти мені спочатку сподобався.

А ось на мої претензії до доньки не звертай уваги, мені не вдалося її нормально виховати, тепер надолужую.

Завтра розпочнуться жіночі роботи з прибирання і всього іншого, а ти відпочивай, набирайся сил. Одна тільки вимога – їж добре, а не так як сьогодні – перекусив і пішов, добре?

Наступні дні були справді спокійними – теща перед зятем прямо стелилася, але з дочкою була строгою.

Микола іноді сам собі шукав роботу від неробства. Перша не витримала Поліна – вкотре посварившись із мамою, вона зажадала зібратися й поїхати. Попрощалися хоча б мирно. Дорогою Микола весь час усміхався.

– Чого ти так радієш? – запитала Поліна.

– Та так, нічого, просто теща у мене хороша…

Більше Микола не побоювався Тетяну Сергіївну…