В селі не залишилося нікого, хто б не чув цікаву новину – спочатку Орися забрала від Марії чоловіка, а тепер і сина. До ситуації ставилися по-різному, головне, щоб поговорити було про що.

Але Орися на пересуди не зважала, вона активно готувалася до весілля своєї донечки. Тішилася щастям Наталочки, вірила, що хоч у неї доля складеться краще.

Вперше Орися вийшла заміж у сімнадцять років, припав до душі їй сусідський хлопчина Микола. Весілля скромне відіграли, почали жити, а незабаром і синочок народився.

Все було б нічого, але в селі важко жилося, не було свого житла, то ж Микола подався з іншими чоловіками на заробітки.

Орися сиділа з піврічним сином на руках у свекрухи в хаті, коли зайшов до них сусід, один з тих, що був з Миколою на заробітках, і передав в білому конверті лист.

Тремтячими руками відкривала його Орися, душею відчувала, що недобру вісточку принесе. Микола просив у Орисі і сина прощення за те, що більше до них не повернеться.

Десь там, у далеких світах, він зустрів жінку і вирішив залишитися з нею. Орися дивилася то на листа, то на сина, і не могла зрозуміти, як їй тепер жити далі. Микола так і не повернувся, допомогла свекруха. Вона залишила Орисю з онуком жити у себе, а через рік сама невістці знайшла чоловіка.

Орися вдруге вийшла заміж, щоб не надокучати свекрусі. Хоча і після того, свекруха її підтримувала, як могла. А коли Орися народила донечку, та відразу почала називати її онукою, і гледіла, наче рідну.

Другим чоловіком Орисі став Іван. Чоловік давно був вдівцем, дітей у нього не було. Спочатку Орисю лякала різниця в п’ятнадцять років у віці, але потім притерлися один до одного. Сина Іван прийняв, як свого, ніколи не ображав. Добре було Орисі біля другого чоловіка, хоч і не любила його, але з ним почувалася захищеною.

Та щастя тривало недовго. Наталочка якраз пішла в перший клас, як не стало Івана. Все сталося раптово. Орися знову залишилася одна, але тепер уже не на вулиці – хата Івана стала її власністю. Свекруха і далі допомагала, як могла. Так і жили.

А потім до Орисі стала приходити її давня подруга Марія. Марія навіть дружкою була у Орисі на весіллі. А потім і сама заміж вискочила за Михайла, хлопець приїхав з іншої області до них на роботу, та й так і залишився, одружившись з Марією. Колись вони були нерозлийвода, а потім обидві поринули у вир сімейного життя. Та доля знову звела їх, подруги стали бачитися чи не кожний день, одна до одної в гості ходити.

Якось за кавою Марія зізналася Орисі, що не любить свого чоловіка, і вже давно тишком зустрічається з іншим. Але ж куди вона Михайла подіне, та й двійко синів підростає. Відтоді Орися і сама почала помічати, що Михайло для Марії нічого не значить. Отак жили про людське око.

Марія часто сама відправляла свого чоловіка до Орисі, щоб той допоміг їй зробити якусь чоловічу роботу. Така дружба між сім’ями тривала багато років, вже й діти в обох родинах давно виросли. А в один прекрасний день село облетіла новина – чоловік Марії пішов жити до Орисі. Отакої, подруга забрала чоловіка. І тільки стихли пересуди, нова новина ошелешила всіх – син Михайла одружується з дочкою Орисі.

«Це ж треба так, забрала і чоловіка, і сина», – активно обговорювали сільські жіночки сенсацію. Але Орися на них не зважала, Михайло прийшов до неї жити, коли остаточно стосунки з дружиною були зіпсовані. А син, ну хіба вона винна, що Олесь прийшов до батька в гості і закохався в її доньку.

Марія на весілля не прийшла і відреклася від сина, який не тільки підтримав батька, але й одружився з донькою розлучниці. Вона вважала це подвійною зрадою. А Орися хоч на старість, але відчула таки трохи смак жіночого щастя, правда, приправленого гіркотою сліз Марії…

КІНЕЦЬ.