У їдальні для будівельників Микола стільки тарілок собі на тацю поставив, що касирка від подиву очі витріщила, а потім розсміялася:

– Оце я розумію, мужик! Ну давай, розплачуйся.

Молоденька дівчина, що стояла за Миколою у касу, одразу зробила селфі з ним і його підносом, заставленим їжею.

Вона нахилилася до Миколи і ледь рівновагу не втратила. Микола був змушений її підтримати, а в результаті вийшло ніби обійняв.

Микола був дуже голодний. З раннього ранку він був на об’єкті і не встиг поснідати, вранці йому їсти не хотілося.

Надя млинці з м’ясом нагріла, звечора їх приготувала, а він, недолугий, відмовився. Все переживав, за роботу, от і не було апетиту.

Вікно для проведення робіт дали не дуже велике і Микола нервував. Від результату дуже чого багато залежало.

Але тепер все пройшло чудово, зараз він би з’їв цілу гору Надійкиних млинців, та ще й з м’ясцем! М-м-м, як вони смачно пахли… Але він не вдома.

Ось і набрав всього цілу гору в їдальні.

За столиком уже сидів його давній товариш Віктор Іванович, начальник дільниці.

До них за стіл несподівано і та дівчина попросилася. Підійшла, а очі як у дитини розгублені, видно вона новенька:

– Вибачте, у вас вільно? – запитала вона.

Микола кивнув, бо сам уже був з повним ротом, незручно навіть. Але дівчина з краєчку за стіл присіла, не видно її й не чути було.

За обідом Микола із Віктором Івановичем обговорили, як роботи пройшли. Той вислухав з цікавістю, руку Миколі потиснув:

– Молодці хлопці, завтра вранці докладно обговоримо, чекайте на хорошу премію!

Микола наївся, настрій був відмінний – начальник задоволений, що вдало все пройшло.

Він повернувся на робоче місце, по задній кишені поплескав, дивно, мобільника нема! Невже на об’єкті загубив, адже там весь процес робіт знято.

Микола повернувся в їдальню – та ось його мобільник, на стільці, видно з кишені випав!

Увечері Микола втомлений і задоволений додому повернувся.

Спочатку хотів Надійці про премію сказати, адже це не проста кварталка, а більше буде. Можна не просто синові Мишку велосипед купити, або Надії сережки з синім камінчиком, вона давно мріяла про такі.

Це премія річна, за великий об’єкт, напевно якщо їх стару машину продати, та ще додати премію, то і на нову вистачить!

Ні, не буде Микола поки про про премію говорити, мало що. От дадуть, тоді він Надію й потішить…

Надія на кухні там чимось гриміла, чомусь довго до столу не кликала. Дивно вона зазвичай розпитує, як у них все пройшло, а сьогодні мовчить…

– Надійко, а ми вечеряти будемо сьогодні? Може тобі допомогти, ти ж також з роботи? – Микола підійшов, обійняв дружину.

Скільки вже вони одружені! Мишку скоро дванадцять, а Надія така ж красива, молода й кохана, як і раніше.

– Зараз вечерятимемо, – відповіла дружина, а до нього не обернулася, продовжує салат на дошці нарізати. І голос не такий, як завжди. – Миколо, а ти мені нічого розповісти не хочеш?

Микола усміхнувся.

– Про те, як все пройшло? Та я думав ми вечеряти сядемо, я й розповім, а Мишко вже поїв?
– Мишко поїв, у себе в кімнаті уроки доробляє, – і Надя якось дивно на Миколу глянула. – Ну, тоді давай, розповідай, як все пройшло.

Микола з апетитом їв млинці, про які мріяв весь день, салат, і розповідав про роботу.

– Може Надії хтось про премію сказав і вона образилася, що я мовчу? – подумав Микола, і одразу засміявся своїм думкам.

Надія теж йому посміхнулася.

– Ну і чудово, вітаю, знаю, як для тебе все це важливо, – і Надія його обняла.

Микола притяг її до себе – слава Богу все гаразд, видно здалося щось…

…Через тиждень їх із Володею у відрядження відправили. З ними разом ще робітники поїхали, тільки в поїзді разом з ними і зустрілися.

Васильович, як завжди, і… Треба ж, він цю дівчину вже десь бачив. Очі такі, як у дитини – розгублені.

Соромиться, сіла на самий краєчок нижньої полиці. Дівча зовсім, видно недавно працює.

– До речі Миколо, знайомся, це Маргарита, – Володя явно був задоволений, що їде у відрядження, він любить з дому поїхати, такий уже він є. – Васильовичу, ну де курка, буженина, не тягни, діставай, їдемо ж уже! Ех, як же смачно твоя дружина готує, Васильовичу, везунчик ти! А моя навіть вудки все сховала кудись, хоч у відрядженні від неї відпочину!

Ну що, колеги, за знайомство, – Володя весело підморгнув Маргариті. – Сподіваюся, що відрядження пройде на найвищому рівні.

Микола придивився до дівчини – згадав, де він її бачив! Це вона тоді в їдальні поряд з ним стояла, ще селфі з ним робила. Нічого така, симпатична. І треба ж – новенька, а майже відразу поїхала у відрядження. Хоча це може й корисно, хай одразу в колектив вливається, та в роботу вникає…

…Три дні пролетіли швидко, погода була чудова.
Новий об’єкт був у досить мальовничому місці. Настрій був чудовий.

На обʼєкті Маргарита краєвиди фотографувала. Вона знову так захопилася фото, що мало не втратила рівновагу. Добре, що Микола поруч стояв, підхопив дівчину.

Опинившись у міцних руках Миколу, вона весело засміялася і тут же їх разом сфотографувала.

До від’їзду всі втомилися. У купе Васильович і Володя відразу спати лягли. Рита пішла чаю налити, Микола дивився у вікно і думав, що скоріше б додому доїхати, він дуже скучив за Надійкою і Мишком.

– Миколо, хочете чаю? – Рита принесла дві склянки в підсклянниках та цукор.

Ложечка дзвеніла в склянці від стукоту коліс, Микола розмішав цукор і хотів їй за чай подякувати і за роботу.

Маргарита виявилася працьовитою та кмітливою.

Вона теж розмішала цукор у своїй склянці, відпила смачний чай із лимоном і раптом запитала:

– А що, ваша дружина ще не питала вас про дівчину, з якою у вас роман?

Микола аж поперхнувся – про що це вона? Чи йому все це почулося?

Маргарита тут же мило йому посміхнулася і скромно відвела очі.

– Миколо, я втомилася і буду спати йти. Але думаю нам є про що з вами поговорити…

…Новий проєкт захопив Миколу, він уже два дні вечорами допізна на роботі залишався.

Надія до його роботи завжди ставиться з розумінням. Зазвичай чекала на нього, щоб повечеряти разом і обговорити, як минув день. А останнім часом вона якась дивна стала, поставить Миколі тарілку з вечерею і спати йде.

– Треба буде дружину розпитати, що за справи такі, наче він її нічим не образив, – думав Микола.

Микола вимкнув компʼютер, потягнувся – пора і відпочити. Хоча її, роботу, все одно – робити треба, але на сьогодні вистачить, завтра продовжить. Тим більше, що Микола вирішив, що якщо Надія знову буде така дивна, то з нею точно треба поговорити. А то що за справи – на рівному місці поводиться, як маленька? Ні, так не піде!

Микола вийшов надвір, у вечірньому теплому повітрі відчувався спокій. Десь грала тиха музика, метушня дня скінчилася, до речі треба у вихідні з Надійкою та Мишком за місто з’їздити, поки погода стоїть хороша.

– Миколо, добрий вечір, – він навіть стрепенувся від несподіванки – перед ним стояла Маргарита.

У дівчини був ніби трохи збентежений вигляд, після останньої дивної фрази в поїзді вони ще не спілкувалися.

– Ти не хочеш, щоб я розповіла твоїй дружині про нас? – Маргарита нервово посміхалася, при цьому вона виглядала школяркою, яка хоче отримати п’ятірку за погано зроблену контрольну.

Наче сама не вірила в те, що говорить.

– Не зрозумів, Маргарито, ти про що? – посміхнувся Микола.

Тоді в поїзді він зробив вигляд, що не звернув увагу на ті слова, що вона промовила. Ну сказала нісенітницю дівчинка, що ж тепер з нею робити.

Липла до нього, а Володя потім усе відрядження натякав, що Рита до Миколи небайдужа.

Тільки для Миколи давно вже існує лише одна кохана жінка – Надійка, і ніхто його більше не хвилює, не цікавить, у думках навіть немає інших!

Однолюб Микола, він цю Риту тоді пошкодував, подумав заплуталася дівчина, а вона не зрозуміла, шкода звісно…

– Маргарито, я давно одружений, у мене син, я свою дружину люблю і жодних інтрижок із дівчатами ніколи не заводив і не збираюся. І взагалі, мені сорок уже не за горами, ти ж молода, симпатична дівчина, ну знайди собі хлопця, навіщо до одруженого клеїшся? Я тобі вже мало не в батьки ходжусь!

– Ти не зрозумів, Миколо, ти взагалі мені не потрібен, – він тільки зараз помітив, що Маргарита з ним раптом на ти перейшла.

– А що тобі тоді треба? – він не очікував такого повороту. – Що ти хочеш?

– Гарне питання, – Рита мило усміхнулася, – Грошей звичайно, тобі скоро премію дадуть, а в мене проблеми з грошима. Інакше я твоїй дружині фото надішлю, де ти мене обіймаєш. Та ще й розповім їй всяке, у мене багата фантазія. Так що думай, що тобі дорожче, сім’я чи премія, до речі, пару фото я їй уже надіслала, одну навіть з твого мобільника. Вона ще не питала з ким це ти? А Володя ваш до речі помітив, як ми з тобою дивилися один на одного, і якщо що… – Маргарита весело засміялася. – Бувай, Микольцю, ти тільки подумай гарненько.

І вона пішла…

Ну треба ж – Микола просто отетерів від такого нахабства.

Та що ж це робиться, наче дівчина молоденька, очі такі наївні, чесні, і он, до чого додумалася!

– Видно Надя ці фото отримала з мого мобільного телефону і не знає, як розмову почати! – подумав чоловік. – От же ж, ну і справи!

І Микола швидко попрямував додому…

Надя поставила перед ним тарілку з його улюбленими макаронами з томатною підливою з мʼясцем, а сама зібралася йти.

– Надійко, а ти що зі мною останнім часом не вечеряєш, ти образилася? Знаєш, я сьогодні дізнався дивну річ, давай ми поговоримо, – Микола взяв її за руку, але Надія раптом, закривши обличчя руками, вибігла з кухні, у ванній закрилася і воду увімкнула.

Микола сидів на кухні і не розумів, що це таке відбувається.

Тут Мишко із кімнати вийшов.

– Ма-а-амо, я в туалет, ну ти що, знову? Ну, давай швидше, – син до себе в кімнату повернувся, а Микола нічого не зрозумів – що значить знову, про що це Мишко?

Надія вийшла з ванної, очі ніби заплакані. Микола підійшов, дивиться винно.

– Надійко, я тільки сьогодні про все дізнався, це у нас на роботі з’явилася молода співробітниця, і отаке вона з цими фото виробляє, ти не подумай нічого такого, Надійко!

Надія обличчя витерла після вмивання.

– Та перестань, Миколо, невже я можу в таку нісенітницю повірити, не до цього мені. Ну бачила я це фото зі їдальні, ще тебе хотіла запитати, навіщо ти мені його надіслав. Та все якось ти у відрядженні, то працюєш допізна, та й взагалі мені якось не до цього, – Надія скривилася, і знову побігла в туалет.

Потім повернулася, посміхається,

– Ну що, татусю, хтось про доньку мріяв, хоча ніби й пізно, але схоже буде тобі донька. З Мишком у мене такого стану не було, за всіма ознаками буде Даринка. Як ти хотів – на честь твоєї бабусі назвемо!

Микола аж засяяв.

– Господи, та невже, Надійко, ось це так, приголомшливо! Донька буде, диво ти моє, а я ж недолугий ніяк не зрозумію – чому ти зі мною вечеряти не хочеш?

А в моєї коханої отаке, вона дівчинку чекає! Все, у вихідні, їдемо за місто повітрям подихати свіжим. І взагалі, я тепер з роботи раніше приходитиму і готувати сам буду. І ще…

– Миколо, та я пам’ятаю, як з Мишком ти все на себе взяв, дякую тобі, – Надя вже посміхалася, навіть краще себе відчула. – А на цю вашу панянку мені все одно, я взагалі все це серйозно не сприйняла, нісенітниця якась.

Микола обійняв Надію, потім до них Мишко прибіг:

– А я з вами, а мене обійміть!

Микола навіть про вечерю забув, потім уже холодні макарони доїдав і безглуздо посміхався.

– Дівчинка, донечка, ну треба ж!

На роботі Микола про Маргариту забув, але вона сама про себе нагадала, зайшла, коли він один був.

– Ну що, Миколо, подумав?

Микола подивився на неї – навіть шкода стало її, от же ж прости Господи.

– Рито, а тобі навіщо так терміново гроші, що готова на таку підлість піти?

– Не твоя справа.

– Іди ти, люба, знаєш куди, – Микола обличчя серйозне зробив. – У твою авантюру ніхто не вірить, не буде грошей, зрозуміла?

Маргарита відвернулася, і мало не заплакала.

– Кредитів я набрала, а там відсотки пішли по кредитках, ось мені подруга і порадила, вона сама так робила і вийшло…

Микола похитав головою.

– І що ви робите, а потім ще хтось винен буде. Ти краще у Васильовича підробіток попроси, так чесніше буде!

Розвернувся Микола і пішов, що з нею розбиратися, ось горе для батьків – донька така.

І тут думки Миколи до сім’ї повернулися – синок Мишко у них хороший хлопець, а донька народиться, треба ще більше сім’ї часу приділяти.

Маргарита незабаром звільнилася.

А в родині Миколи та Надії навесні народилася донечка, Даринка. І вони дуже щасливі.

Микола хорошу премію отримав, машину поміняв – тепер на дачу вони новою машиною їздять.

Але насамперед Микола купив Надійці сережки з синеньким камінчиком, просто під колір улюблених очей. Ті самі, що вона хотіла.

Коли в сім’ї панує справжнє кохання й довіра, не прилипнуть до неї жодної негаразди…

КІНЕЦЬ.