– Я винна перед тобою, Миколо. І я повинна тобі відкрити одну таємницю. Не можу мовчати. Та й нема вже чого. Скільки мені ще лишилось… Один Господь знає. А так – поділюся з тобою, і на душі стане легше. І прощатись із тобою простіше буде.

Так говорила чоловікові Ганна. Вона лежала в палаті, серйозно занедужала, шансів майже не було.

Жінка давно вже змирилася з тим, що скоро піде. Все прийняла і чекала на свій відхід зі спокійною душею.

Але в ці дні дуже хотілося їй поговорити з чоловіком до душі, якось підтримати його та заспокоїти. Занадто важко переживав він її недугу і відхід, що неминуче наближається.

Ганна вже багато добрих слів сказала чоловікові, подякувала йому за щасливе життя, яке вона прожила поряд з ним. А сьогодні вирішила відкрити таємницю.

– Ти пам’ятаєш, як ми з тобою познайомилися? Моя тітка Марія нас познайомила. Вони разом з мамою твоєю, моєю улюбленою свекрухою, працювали. Ну ось… А що до того було, тобі й невідомо…

Адже я, Микола, з хлопцем дружила. Таке в нас кохання було. О… тільки згадати…

А він мене зрадив, із сусідкою нашою потай від мене зустрічатися став. Я як дізналася, нічого не хотіла, так я переживала, Миколо…

А тітка Марія вирішила мене познайомити з кимось. Як кажуть, поквитатися. І познайомила з тобою. А я сказала собі тоді, що одружуся з тобою. Обов’язково. Щоб поквитатися з тим, іншшим.

Ганна помовчала. Збиралася з силами, а сама поволі на чоловіка поглядала. Але ніякого сум’яття в його обличчі не помітила. Він був такий же добрий, так само усміхався, тримаючи її за руку.

– Я тебе тоді не любила. Зовсім не любила, Миколо. Все робила щоб поквитатися з тим зрадником. І в перші місяці нашого сімейного життя все шукала привід, щоб піти від тебе. Шукала в тобі недоліки, ознаки неуважності. Причина мені була потрібна, щоб піти. Шукала, але так і не знайшла…

Я тобі скажу так – ти був дуже добрим чоловіком з першої хвилини. Мені нема в чому тобі дорікнути, нема за що посварити або засудити.

Ти був такий ласкавий, такий безпосередній у своїй простоті, твоя любов до мене була така величезна, що не піддатися їй було неможливо.

І я розтанула. Поступово я почала розуміти, відчувати, що ти набагато кращий і порядніший за того, через кого я так довго переживала. Та що там! Я зрозуміла, що ти – найкращий!

Ти, мій чоловік, мій коханий, дорогий чоловік – найкраща людина на землі. Твоє величезне кохання допомогло мені знову відчути це дивне почуття. Я тебе полюбила усією душею. І зрозуміла тоді, що все, що було в мене до тебе, така дрібниця, просто нісенітниця…

А той, другий, одного разу зустрівся зі мною і запропонував лишити тебе та жити з ним. Мовляв, старе кохання не забувається. Знаєш, Миколо, куди я його відправила? Ну ти здогадуєшся…

І сьогодні я тобі дякую за все, що в нас було. І долі дякую за тебе – мого коханого. Ми скоро з тобою розлучимося, але ти сильно не засмучуйся. Розлука не назавжди. Не можуть назавжди розлучитися дві душі, які так люблять один одного. Зустріч буде, вона на нас чекає попереду. Зустріч чекає на всі люблячі душі…

Ганна вже давно мовчала. Але це мовчання було сповненим багато чого. Обидва згадували чудові миті спільного життя. Чоловік гладив її руку. На його обличчі текли сльози. Це були сльози кохання та подяки коханій людині за щастя та радість…