Я так довго чекала чоловіка, ми з ним не бачилися більше п’яти років, а він повернувся додому і такий мені сюрприз влаштував, що тепер я просто не знаю, що мені робити.

Одружилися ми з Миколою 25 років тому, але часу разом провели мало, бо мій чоловік постійно мотався по заробітках.

Ми з ним з одного села, знаємося ще з дитинства, і обоє з не дуже заможних родин. Але у нас обох були сміливі амбіції – жити краще, в цьому питанні ми були схожі.

Микола ще до одруження робив спроби заробляти гроші за кордоном, але то так було, на дрібні витрати – він знайшов будівельну бригаду і працював в Чехії.

А коли ми одружилися, то стало зрозуміло, що треба шукати щось краще, і чоловік знайшов можливість виїхати в Америку. Перший раз як він поїхав, ми не бачилися з ним 7 років, поки він документи не отримав і не приїхав додому. Можна сказати, що наш син виріс без батька, бо тоді навіть відеозв’язку не було.

За ті гроші, що Микола висилав, я будувала будинок. Мені теж було нелегко це робити без чоловіка, та ще й з маленькою дитиною на руках. Але добре, що я жила у своїх батьків, і вони мені дуже допомагали – тато з будівництвом, а мама з дитиною.

Коли чоловік, нарешті, приїхав, то будинок вже був готовий – заходь і живи, і я сподівалася, що так і буде, і Микола вже більше нікуди не поїде.

Але чоловік порадів, покрутився, і йому стало сумно та нудно, а оскільки документи у нього були, то він знову подався в Америку.

Так він всі 25 років нашого шлюбу катався туди-сюди, я по кілька років його не бачила. Зате бачила його гроші, чоловік не  скупився, і майже все зароблене відправляв додому, щоб я з сином собі ні в чому не відмовляли.

А останні кілька років Микола гроші мені уже не давав, сказав, що на квартиру складає. Довелося мені навіть на роботу піти, щоб мати за що жити. Але з іншої сторони я розуміла, що у нас син росте, і квартира точно зайвою не буде.

І ось, наш єдиний син надумав одружуватися. Як на мене, трохи зашвидко, але вже як є.

Я сповістила радісну новину чоловікові, і він пообіцяв, що приїде. Стала я готуватися і до весілля сина, і до приїзду чоловіка. Хто ж знав, що на мене чекає ще один сюрприз.

Микола приїхав, і я відразу відчула якийсь холод, але я це пояснила тим, що ми давно не бачилися, і він відвик від мене.

Питаю чоловіка, коли йдемо дивитися на квартири, він мовчить. Я не витримала, і прямо запитала, що сталося, тоді він мені і зізнався, що приїхав, щоб розлучитися, бо у нього в Америці є інша жінка, теж українка, і вона приїхала додому разом з ним.

Я спочатку не повірила, але відразу на наступний день після цієї нашої розмови, чоловік подав на розлучення.

Але це були ще не всі сюрпризи від нього. Коли ми повернулися до питання покупки квартири для сина, чоловік заявив, що квартиру він купує собі, і там вони житимуть з своєю новою дружиною.

– А як же наш син? Ти ж обіцяв його житлом забезпечити? – зі слізьми на очах запитала я.

– Так я і забезпечив, давно. Я ж наш будинок тобі і сину залишаю, впевнений, що вам вистачить, адже дім великий, для усіх місце знайдеться, – спокійно відповів Микола.

Сказати, що я ошелешена, це просто нічого не сказати. Як чоловік міг так з нами вчинити? Ну нехай зі мною, але з сином, який сподівався на батькову допомогу.

Весілля на носі, а я просто не уявляю, що тепер робити.

Микола сказав, що всі витрати на весілля сина візьме на себе, але взамін він хоче прийти на свято з своєю новою пасією.

А я проти, бо що люди скажуть? Уявляю, як співчутливо на мене будуть дивитися усі родичі.

От що мені тепер робити?

Джерело