– Любочко, я вдома! – гукнув Микола свою дружину, переступивши поріг квартири.

– Тату! – радісно відгукнулася його донька Ліда.

– Привіт, дитинко, а де мама? – чоловік обійняв доньку.

– Мама пішла з якимсь дядьком…

– Що-о-о?! – чоловік здивовано дивився на дівчинку, не розуміючи, що відбувається. – А тебе з ким залишила?!

– Зі мною тітка Зіна, – сказала Ліда. – А мама має прийти вже дуже скоро!

– Дивно… – пробурмотів Микола. – І часто так мама ходить кудись?

– Я щосуботи з тіткою Зіною сиджу… – сказала донька. – Тебе просто в суботу немає вдома! Тату, ми сьогодні пограємося? Скажи, що так!

Микола Іванович стомлено потер ніс.

– Не зараз, люба, – задумливо сказав він. – Батьку треба працювати. Вже не можу сидіти в офісі, хочу закінчити проєкт вдома…

Ліда вперла руки в боки.

– Ну, будь ласка! – сказала дівчинка і побігла в кімнату.

– Ой, Микольцю, невже це ти?! – у квартиру зайшла тітка Зіна, сусідка і нянька Ліди. – Прямо явлення Христа народу!

Зіна була неприємна Миколі. Він не любив її за унікальну здатність пхати носа не в свою справу.

Жінка сплеснула руками, побачивши його.

– І вам, Зінаїдо Павлівно, бажаю здоровʼя! – сказав Микола. – А не підкажете, чи часто Люба отак кудись ходить по суботах?

– А тобі яке діло, цікавий ти наш? – запитала сусідка. – Ох так, ти ж чоловік… Вічно забуваю!

– Ну навіщо ви так… – розізлився Микола. – Я ж не в кафе й ресторанах, я гроші на наше з Любою майбутнє заробляю! На відміну від вашого Андрійка…

– Ти мені, Миколо, зуби не заговорюй! На сварку виводити не треба! Я ж не говорю, чим твоя Любця займається, у ваші сімейні справи не лізу! І ти мого чоловіка не чіпай.

– І чим це моя Любця займається? – продовжував Микола.

– А ти сам у неї й запитай, коли повернеться! – Зінаїда Павлівна потяглася до дверної ручки. – Хоча… Сам побачиш. Удачі з Лідою, привіт їй від мене!

З цими словами тітка Зіна гримнула дверима, залишивши Миколу наодинці зі своїми думками…

…Микола вирішив не повідомляти дружину про те, що прийшов раніше. Увімкнувши дочці мультики, він взявся до роботи, але, як на зло, нічого не виходило.

То там помилку в розрахунках зробить, то тут неправильні дані введе…

– Щось зовсім я рознервувався… – подумав Микола. – Та ну його все! Не можу більше.

І він закрив ноутбук.

Погодувавши і вклавши Ліду спати, Микола сів на кухні чекати дружину.

Приблизно о пів на другу на сходовому майданчику почувся скрип, а через кілька секунд вхідні двері відчинилися.

Він чекав, коли вона нарешті зайде, але Люба не поспішала, і чимось шаруділа в коридорі, наспівуючи веселу пісеньку…

– Що ти там пораєшся? – роздратовано гукнув Микола.

У відповідь з–за дверей здалася злякана Люба.

– Мико-о-льцю?! Ти?

– Я, кохана, я!
– Але як ти…

– Та яка різниця, Любо! Краще розкажи, куди ходила, де була?

Люба застигла, нервово перебираючи в руках шапку і з-під лоба поглядаючи на чоловіка.

А потім глянула йому у вічі.

– Ну! – підвищив голос чоловік. – Я чекаю!

– Та помовчу ти! Доньку розбудиш! Галасує тут.

Микола миттю відчув як змінився настрій та інтонації в голосі Люби. Це його здивувало, але він не подав вигляду, продовжуючи дивитися на неї з осудом.

– Що ти хочеш від мене почути? – серйозно спитала жінка.

– Правду, Любочко!

– Ах, правду… Добре, буде тобі правда. Я була з іншим чоловіком!

Хоробрість Миколи миттю зникла, коли замість вибачень зі сльозами він почув… Гірку правду.

– Що-о-о?!

– Що чув, Микольцю. Весь цей час я провела з іншим чоловіком. З тим, який мене любить по-справжньому, а не як ти. А ще він носить мене на руках! – зухвало глянула вона на чоловіка, який від такого нахабства оторопів.

– Але ж я люблю тебе, Любо! У нас… У нас дитина!

– І вона – це єдине, що нас тепер пов’язує, – сказала Люба.

– А як же ж?.. Як же ж ми? Наша любов? Мрії про майбутнє… Посидіти з друзями, піца вечорами… А ти пам’ятаєш наш медовий місяць?

Люба відвела очі. Вона не хотіла, щоб Микола бачив, що їй важко це чути. Хоч вона й намагалася здаватися сильною, усередині все стискалося від кожного слова, сказаного чоловіком.

– Це було в минулому, Микольцю. Вже чотири роки минуло…

– Тільки чотири роки! – нервово посміхнувся чоловік, шукаючи погляд дружини. – Та з якого дива я взагалі виправдовуюся?! Це ти винна!

– Винна в чому? У тому, що ти про нас із Лідою забув? Що вдома не ночуєш уже рік? Що я вдовою почуваюся при живому чоловікові?! А ти одружений на роботі чи на кому ти там ще одружений…

Микола хотів заперечити, але несподівано для самого себе… Здався. Так, Люба зрадила йому, зробила непоправну помилку. Але чомусь винним у всій цій ситуації відчував себе лише він.

– Мамо, тату, ви що, сваритеся? Матусю, ти прийшла!

Ліда поспішила до мами. Обійнявши жінку, вона пригорнулася до неї. Жінка м’яко погладила малу по голові.

– Лідо, все добре! Тато тут, ходи сюди!

Микола простягнув до дочки руки, але дівчинка навіть не зрушила з місця, а притулилася до матері ще більше.

– Невже досі ображається? Коли спати вкладав, все добре було… Чи мама для неї настільки важливіша? – подумав Микола, відводячи погляд.

– Сонечко, зараз мама вмиється і прийде до тебе, – сказала Люба. – Біжи в ліжечко!

Ліда слухняно кивнула і поспішила назад у кімнату.

– Але ж ми ще не договорили? – чоловік підвівся з-за столу.

– А що тут говорити, Микольцю. Все наше сімейне життя летить невідомо куди.

Жінка м’яко поклала руку на плече Миколи, а потім розвернулась і пішла у спальню.

Микола, приголомшений усім, що сьогодні сталося, розгублено сів на стілець. Думки гарячково крутилися в голові, він перебирав різні варіанти виходу із ситуації. Кожен неймовірніший за інший. І несподівано для себе заснув. Він був настільки втомлений, що не помітив, як заснув сидячи. І рано прокинувся все за тим самим столом.

– Боже… Скільки я спав? – Микола потягнувся і раптом згадав учорашнє. – Люба!

Він поспішив у спальню. Обережно прочинивши двері, Микола побачив, що дружина все ще спить поруч із Лідочкою…

Подумавши, Микола вирішив взяти вихідний. Так, позаплановий. Так, неоплачуваний. Але йому було байдуже! Йому зрадила дружина, зважаючи на все, навіть не один раз! Як він міг таке допустити? Він повинен у всьому докладно розібратися…

– Ти що, не лягав? – важкі роздуми зупинила Люба, яка зайшла в кухню.

Позіхаючи, Люба потяглася до склянки з водою. Микола уважно розглядав найріднішу для нього людину. Він не знав, як і що говорити, що робити…

– Господи, і коли я став таким! – промайнуло в його голові і ця думка викликала приплив сорому.

– Чого мовчиш? Все ще про вчорашнє думаєш?

– Ти мені зрадила. Як не думати?

Люба поставила склянку на стіл, зітхнула. Потім, не поспішаючи, пішла у спальн. і повернулася звідти з телефоном.

– Тримай.

– Навіщо? – Микола не дивився дружині в очі.

– Ось, я вже все увімкнула. Тримай!

Микола недовірливо взяв телефон із рук Люби. На екрані було якесь відео. Як тільки телефон опинився у чоловіка в руках, Любя натиснула на середину екрану і запис почав програватися.

З телефону почулася енергійна музика. Якісь дівчата у сукнях почали виходити в середину і… Танцювати.

Микола заворожено дивився на екран, як раптом серед усіх танцівниць, побачив… Любу!

Жінка рухалася в такт музиці, і в неї чудово виходило. Кожен рух був відточений, Люба ідеально відчувала ритм. На її обличчі сяяла щаслива посмішка.

– Значить… Ти просто ходиш танцювати?! – спитав чоловік, коли запис закінчився.

– Ага, – відповіла Люба.

– І ніякого іншого чоловіка? Так?

Жінка заперечливо похитала головою. Микола ще раз глянув на свою дружину. Сонна, втомлена, але така… Чудова! І тільки його. Його дружина!

…Вони помирилися. Але намагалися не говорити про цю сварку, хоча обоє чудово все пам’ятали.

І так, вони зробили висновки. Люба нарешті зрозуміла, що чоловік любить тільки її.

А Микола назавжди усвідомив, що свою жінку треба любити і не забувати.

А ще носити на руках!

І якщо це не робитиме він, то носитиме на руках його жінку хтось інший…

КІНЕЦЬ.