– Тату, ти зовсім, чи що?! Навіщо тобі ця жінка?! Добре б ти ще був молодий, а то…

– А то? Що ти хочеш цим сказати? Що я надто старий, щоб бути щасливим?

– Господи, тату, про яке щастя ти говориш? Невже ти думаєш, що цю медсестричку могло щось зацікавити в тобі? Квадратні метри її цікавлять, не більше!

– Олено, не суди всіх по собі, у Галини є квартира, і дача у неї теж є.

– Ага, є… Напевно якихось простачків обманула, а тепер за тебе взялася. Нехай не сподівається, ця квартира буде моєю і крапка!

Микола ще ніколи не бачив, щоб його дочка розмовляла з ним у такому тоні. Так, він немолодий, так, можливо, вже пізно замислюватися про створення сім’ї, але невже він не має права пожити хоч трохи щасливо? Невже він не заслужив кохати і бути коханим?

…Незабаром під’їхали й інші діти Миколи, і всі ніби заодно вторили один одному, що батькові не потрібна жінка, йому й так живеться непогано.

Проте ніхто не поцікавився, як йому живеться на самоті, хто йому готує їжу, хто прибирає у квартирі, хто пере, адже з чотирьох дітей, ніхто не захотів жити з батьком, і всі роз’їхалися хто куди. Так, вони жили в одному місті, але батькові дзвонили рідко, а відвідували ще рідше. І ось тепер, коли вони довідалися, що в батька з’явилася жінка, всі, як один, прийшли до нього, щоб відговорити його від цієї витівки.

– Тату, я розумію, у тебе гормони, чи що там, але навіщо відразу одружуватися? Можна просто погуляти, а потім, якщо не сподобається…

– Петре, я не в тому віці, щоб просто гуляти, та й Галина не з тих жінок…

– Я так і знала! – вигукнула Олена. – От хижачка! Не з тих вона… Це вона спеціально, щоб ти захотів з нею одружитися, а потім, коли справа буде зроблена…

– Все! Я більше не хочу про це слухати! Це моє життя, і я розпоряджатимуся ним, як мені заманеться, і квартира теж моя, і тільки мені вирішувати, кому її залишити.

– Так, вона вже його зачарувала! Господи, тату, невже ти нічого не розумієш?

– Все, йдіть, йдіть до себе, я втомився, мені треба відпочити…

…Микола овдовів, коли його молодшій дочці було п’ять, а старшому синові дванадцять років.

Батьки йому пропонували знову одружитися, але він був твердий, як скеля. Навіщо йому чужа жінка у домі, якщо він і сам чудово справлявся з батьківськими обов’язками?

Готувати він умів, прати й прибирати теж, і коси він дочкам заплітав, і уроки з ними робив, але, звісно, справа була не тільки в цьому.

Чоловік чудово пам’ятав, як у його найкращого друга не стало батька, а потім його мати, тітка Зіна знову вийшла заміж.

Вітчим друга був строгим і часто сварився. ДІтей не любив.

Мати Миколи шкодувала їх, і потай передавала дітям гостинці, кілька разів навіть розмовляла з Зіною, мовляв, так не можна, це ж діти. Невже їй якийсь чоловік дорожчий за своїх дітей?

Жінка зніяковіло посміхалася і ховала очі, а потім тихо відповідала:

– Ось ти з чоловіком спиш ночами і в вус не дмеш, як це засинати одній в холодному ліжку. Діти виростуть, заведуть сім’ї, а я що? Так і житиму сама? Так, вони мені навіть дякую не скажуть! А я ще молода, і мені теж хочеться чоловічої ласки.

– Ласки ласками, а так не можна.

– Багато ти розумієш, вони самі винні, мій просто звик до дисципліни й порядку.

Мама хитала головою і йшла геть, а потім довго вдома обурювалася вчинку недолугої сусідки.

– Я б за таке влаштувала йому!

…Ось і Микола був такої ж думки – ніколи чужа людина не зможе стати рідною, тому на шкоду власному щастю він поставив хрест на своєму особистому житті і всього себе присвятив дітям.

Діти виросли ні в чому не потребуючи, відучилися в кращих закладах, кожному з дітей він допоміг з покупкою квартири, і тепер коли він вийшов на пенсію і як ніколи потребував їхньої уваги, він був залишений сам собі.

Від туги та самотності він заслаб, серце. Діти, звісно, іноді відвідували батька, але ще не було такого, щоб вони привезли йому продукти чи ліки, а про гроші і взагалі мови не було…

Ну а потім Микола прийшов до дітей з несподіваною гостею. Це була Галина…

Із Галиною він познайомився у поліклініці. Жінка працювала медсестрою, і часто за обов’язком відвідувала Миколу, робила йому процедури, вимірювала тиск, іноді, коли вона мала більше часу, то готувала йому їжу.

Галина була самотньою жінкою. Заміжня вона ніколи не була, хоча і була закохана колись і мала стосунки.

Просто не змогла пробачити зради коханого, та так і залишилася у старих дівах. Від батьків їй залишився будиночок у селі, який вона використовувала, як дачу, в місті вона купила квартиру, нехай однокімнатну, але їй і цього вистачало.

У Миколі вона знайшла споріднену душу, і теж, як і він вирішила, що досить жити на самоті, настав час і для себе пожити.

Микола знаючи, що Галина не була одружена, наполягав на тому, щоб вони розписалися, і щоб вона неодмінно була у білій сукні та фаті.

Вона довго відмовлялася, мовляв, яка сукня, яка фата у її віці, а потім погодилася.

…Йому було шістдесят п’ять, їй п’ятдесят із невеликим, коли вони поєднувалися законним шлюбом.

Діти на розпис не прийшли, як і не прийшли на бенкет, проте час від часу по черзі навідувалися до батька, щоб розвідати ситуацію.

Галина чудово розуміла, що діти Миколи її недолюблювали, проте, незважаючи на це, вона завжди зустрічала всіх із притаманною їй привітністю та гостинністю.

Діти до останнього з недовірою ставилися до Галини, підозрюючи її у всіх гріхах.

Часто казали їй в очі, що вони чудово знають, що вона з їхнім батьком тільки заради квартири, але вони не дозволять їй здійснити свій задум.

Їй би поставити їх на місце, але вона мовчала і тільки посміхалася, та й чоловікові ніколи не скаржилася.

Навіщо? Він і так слабий, не вистачало йому ще й цих переживань…

…Діти Миколи вгамувалися аж тоді, коли Галини не стало. Пішла вона тихо. Теж серце…

І тільки після цього діти дізналися, що їй зовсім не потрібна була квартира їхнього батька, бо вона сама заповідала все своє майно… Їм!

Так, у неї не було дітей, а значить, не було кому залишити все, що вона мала.

Микола після відходу Галини прожив трохи більше пів року, і теж пішов за коханою, пішов туди, де більше немає недуг і життєвих проблем…

Разом вони прожили недовго, але дуже щасливо.

Кожна людина незалежно від віку має право кохати і бути коханою.

А Микола з Галиною тим більше мали це право, адже вони все своє життя жили не для себе, а для інших…

КІНЕЦЬ.