Микола несміливо постукав у хвіртку сусіда. Борис одразу вийшов.

– Привіт, сусіде, що сталося?

– Борисе, тут така справа… Розмова є.

– Проходь, я один вдома.

Микола зайшов до хати, зняв куртку, почепив на гачок та пройшов на кухню, сів на стілець.

– Розповідай, що там у тебе?

– Справа ось у чому. Не виходить у нас дитину народити. Люда перевірялася, все у неї нормально. А я не хочу перевірятись, ухиляюсь.

У дитинстві нездужав на щось, і мені сказали, що можуть бути проблеми потім із цією справою, дітей не зможу завести. Мати розповідала.

А казати Люді переживаю, кине мене, як пити дати, кине. А я люблю її, жити не можу без своєї Люди. Так, негідник я, розумію, але ж бувають сім’ї без дітей, і нічого.

А тут днями підслухав її розмову з подругою. Та радить знайти когось, щоб завагітніти. І жити далі зі мною. Уявляєш? Люба відмовлялася, казала, що мене любить і таке інше.

Але ж я розумію, що якщо надумає, то зробить, і виходить, що слова сказати не зможу, що дитина не моя, правда випливе, що обманював її.

От я й подумав, може б ти з нею того, разок – інший, у тебе он хлопчики які славні ростуть, міцні та здорові.

І в нас риси схожі, я батьком вважався б, ти мовчатимеш, Люда теж. Краще хай від тебе народить, ніж від незрозумілого чоловіка. Для тебе це хвилинна справа, а нам сім’ю збережеш.

– Ти що надумав! Пропонуєш дружину твою…? Ну ні, не треба мені такого!

– Так я не за безкоштовно! Знаю, що гроші потрібні терміново на ремонт машини. Я сплатив би все, і поїхав би ти далі працювати далекобійником, гроші заробляти.

– То мені багато грошей треба, звідки в тебе стільки?

– А то не твої проблеми, знайду! Подумай, Борисе, не поспішай. Обміркуй все, що тобі сказав. Справа кількох хвилин, проте проблему свою вирішиш, а я свою.

Микола пішов. На душі було тяжко, до чого докотився… А що робити? Сам винен, правду приховав від дружини, а їй дитину хочеться, жінка, одним словом…

Неприємно думати, звичайно, як вона буде з Борисом те саме, але нехай краще вже з ним, навряд чи в них любов виникне, раз-два і готово.

Борис прийшов за два дні додому до Миколи.

– Побачив, що Люда твоя на роботу пішла, отже, один ти вдома. Я згоден виконати твоє прохання. Але чисто через гроші, ти не подумай, дружина твоя мені не потрібна як жінка.

Тобі допоможу та й собі. Кредит брати збирався, а тут ти з такою пропозицією прийшов…

Розповідай свій план, як я повинен твою Люду спокусити.

– Слухай. Я поїду на пару днів, скажу батьки допомогти просили сарай полагодити або ще що. А тут ти прийдеш до нас, попроси дриль, припустимо, і розмову заведи, що, мовляв, сумна Люда останнім часом, може не ладиться щось…

Коротше, виведи її на відвертість. Якщо розповість, що не виходить дитину завести, запропонуй допомогу, скажи, від щирої душі, ніхто не дізнається.

Навряд чи вона погодиться, звичайно, ну а раптом… Я категорично до лікаря відмовився йти, вона здорова, може й здогадується, що справа в мені, образити переживає…

– А якщо нічого не вийде, що мені робити? Як себе вести?

– Додому йди, та й годі. Ось тобі аванс. Якщо вийде, віддам решту потім, а якщо ні, то ці гроші твої за клопіт. І, це… Не дуже там з нею…

– Сусіде, зроблю все в кращому вигляді, не переживай! Вважай, що гроші в мене в кишені, а твоя Люда майже вагітна. Я в цій справі художник!

Все вийшло, як Микола й планував. Дружина спокійно відпустила його на пару днів, справа лишалася за малим.

Микола місця собі не знаходив у батьків. Все з рук валилося. У голові пропливали картини, як Борис з Людмилою…

Ось же не розумний, і як міг таке вигадати, дружину сусіду віддати… Микола сказав, що справи термінові в нього з’явилися і поїхав.

До будинку увірвався пізно увечері. Людмила вже спала.

– Миколо, ти чого на ніч приїхав, ну дочекався б вже ранку…

Микола обійшов усі кімнати, переживаючи побачити там сусіда. Але нікого, окрім Людмили, не було.

“Невже, справа зроблена? Людмила спокійна така, умиротворена… Вчора Борис приходив, напевно, а може сьогодні ввечері. Якби швидше ранок, запитати у нього, як все минуло…”

Всю ніч він погано спав. О сьомій годині ранку Микола постукав вже в закриту хвіртку Бориса.

– Миколо, чого галасиш? Борис ще спить, занедужав! – Вийшла дружина Бориса.

– Мені його треба бачити, терміново!

– Та що сталося? Ніби народжує хтось… Що за терміновість? Заходь уже!

“Ех, знала б, про що попросив твого чоловіка…” – думав Микола, заходячи до будинку сусіда.

Борис лежав у кімнаті на дивані обличчям до стіни, спав.

– Борисе, тут до тебе сусід прийшов…

Борис повільно обернувся, скинув ковдру і сів на ліжко, спустивши ноги на підлогу. Дружина вийшла надвір годувати господарство.

– Полюбуйся, що твоя благовірна наробила…

І Борис показав своє око.

– Ох, чим це вона так тебе?

– Качалкою для тіста. Прийшов я ввечері позавчора, отже, дриль просити. Люда біля плити поралася, коли я без стуку в будинок зайшов.

Вона не знала, де твоя дриль лежить, ну я почав здалеку, мовляв, якась ти останнім часом сумна, все як ти вчив.

Вона каже, та все добре, здалося тобі. І що робити? Бачу, не залагодилася розмова. Я вирішив брати все в свої руки.

Підійшов до неї та обійняв за талію. Кажу, яка ти хороша жінка, – моя любить, коли так роблю. Ну, думаю, зараз все і налагодиться. А вона качалку взяла і давай відганяти мене.

Я ледве ноги забрав… Своїй сказав, що перечепився…

Ось такі справи, Миколо. Нічого не вийшло з твоєю Людмилою…

– Ех, Борисе, слава Богу, що не вийшло! Я вже сто разів передумав! Готовий йти перевірятися, може це можна виправити все!

Гаразд, пішов я, сусіде!

– А гроші? Я аванс твій уже витратив, повернути не зможу…

– Та я і не прошу, ми так і домовлялися… Тобі он теж дісталося…

Микола кілька днів думав, як би розпочати розмову про тести та відвідування спеціаліста. Дуже він переживав, що нічого не допоможе.

Не встиг він нічого сказати, бо Людмила заявила чоловікові:

– Миколо, а я вагітна! На огляді була сьогодні! Миколо, я така щаслива… Нарешті вийшло! Ура!

Микола застиг від несподіваної новини. Невже когось знайшла?

– Люба, це точно моя дитина? Ти впевнена?

– Миколо, що ти несеш?! Звичайно впевнена, у мене, крім тебе, нікого не було ніколи, ти ж знаєш! Ось прям образив мене…

– Та ти розумієш, я в дитинстві нездужав, і спеціалісти сказали мамі, що можуть бути проблеми… Я переживав тобі зізнатися. І тут ти кажеш, що вагітна…

– Значить, все в тебе в порядку! Навіть не сумнівайся!

Люда підійшла до чоловіка та обійняла. Микола стояв розгублений, не знав, як поводитися.

Усі дев’ять місяців вагітності дружини Микола перебував у сум’ятті. А раптом не його дитина, раптом обманула…

Усі сумніви розвіялися, коли побачив сина. Руде волосся, як у нього, значить його дитина! Сина назвали Денисом. Усі, хто бачив його, казали, що вилитий Микола.

– Сусіде, син моя копія, значить все нормально у мене з цією справою, даремно переживав! – Сказав якось Микола, побачивши Бориса біля двору.

– Ну ось і добре, я радий! А Людмила твоя досі не розмовляє зі мною, образилася…

– Ну це нічого, знатимеш, як до чужих дружин лізти!

Вони засміялися і пішли кожен до свого дому. Про прохання Миколи вони більше не згадували.

КІНЕЦЬ.