Микола Іванович знову прийшов до мене з черrовим проханням. На цей раз він хотів, щоб я оплатила його комуналку. Про те, щоб віддати мені гроші мова взагалі не йшла. Я думала, що це вже верх нахабства.
Нещодавно ми з чоловіком переїхали від батьків в орендовану квартиру. Одразу після весілля жили з батьками, бо не було фінансової можливості на окреме проживання. Проте згодом наш фінансовий стан покращився та ми переїхали.
На щастя, моя подруга порекомендувала нам з чоловіком квартиру в будинку, де вона проживала. Ми були дуже задоволені тим, що переїхали. Більше не потрібно було ділити з кимось кухню та ванну, можна було почуватися більш вільно.
Я працюю вдома, чоловік ходить на роботу. Якось в наші двері постукали. Це був наш сусід, який живе навпроти. Микола Іванович був уже стареньким, проживав сам, зайшов познайомитися. Запитав як давно ми вже з Максимом одружені, а наостанок попросив сходити в магазин та купити йому хліба.
Поліз до своїх кишень за грошима, а я сказала, що грошей не потрібно та я куплю йому хліба сама. Це був мій дружній жест для налагодження стосунків із сусідом. Микола Іванович був мені такий вдячний, що ледь не заплакав.
З того часу сусід мене постійно про щось просив. То солі позичити, то цукру, то купити йому щось у магазині. Він навіть перестав пропонувати за це гроші. Іноді Миколі Івановичу потрібно було, щоб я сходила в аптеку та купила йому ліки. І якщо покупка харчів несуттєво впливала на мій гаманець, то покупка ліків давалася взнаки.
Про те, щоб віддати мені гроші мова взагалі не йшла. Я думала, що це вже верх нахабства. З’ясувалося, що люди ще й не на таке здатні. Одного разу Микола Іванович знову прийшов до мене з черговим проханням. На цей раз він хотів, щоб я оплатила його комуналку. Я ввічливо відмовила йому.
Сусід на мене сильно образився та з проханнями приходити перестав. Проте з того часу він почав мені робити різну гидоту. Спілкування між нами припинилося. Інші сусіди почали якось дивно на мене реагувати. Якось до мене прийшла подруга та запитала чи правда те, що про мене говорять.
– А що про мене говорять? – здивовано запитала я.
– Кажуть, що ти викидаєш сміття з вікна.
– Що?!
– Так і я подумала, що це абсолютна маячня.
З’ясувалося, що це Микола Іванович розпускає такі чутки. I поки ніхто не бачить напевно навпроти мого вікна висипає сміття, щоб потім мене в цьому звинуватити.
Якось я була вдома, тому що не важливо себе почувала і на роботу не пішла. Раптом у двері постукали. Це була поліція. Позаду стояв Микола Іванович та казав:
– Так, це вона, декілька хвилин тому я бачив, як з її вікна полетів пакет зі сміттям
Я не могла повірити у те, що чую. Працівники поліції навіть не сумнівалися в словах мого сусіда. Мене почали допитувати і казали що зараз випишуть штраф, а якщо це повторитися, то до арешту справа дійде. Я вже й не знала, що мені робити і як доводити свою правоту.
Як раптом до нас підійшла ще одна сусідка і простягла мені відеореєстратор, сказавши, що її знайомий з дому навпроти якось паркував свою машину в нашому дворі і забув вимкнути в машині відео реєстратор, який записав саме як мій дорогий сусід, розкидає серед ночі сміття під моїм вікном Поліціянти все зрозуміли та попросили вибачення за те, що вони мене потурбували.
Миколу Івановича оштрафували за хибний виклик і за те, що саме він і розкидав сміття під вікнами. Він усіляко намагався уникнути штрафу, говорив, що має поганий зір та не бачить що на екрані монітора. Проте це не допомогло.
Не знаю що чекати від свого сусіда надалі.
КІНЕЦЬ.