Микола дуже хвилювався: сьогодні він мав познайомитися з майбутніми тестем та тещею.

Заїхавши по дорозі до магазину і купивши подарунки для майбутніх родичів, він приїхав у невелике село, де жили батьки Оксани.

Чоловікові, щиро кажучи, не надто хотілося їхати на знайомство в п’ятницю ввечері, після важкого робочого тижня, але Оксана наполягала на цьому, і він не зміг їй відмовити.

Оксана, якраз саме в цей час була у відпустці, тож уже тиждень була у батьків у селі.

Як тільки машина Миколи під’їхала до невеличкої старої хатинки, Оксана вискочила його зустрічати.

Вона допомогла занести в будинок пакети з подарунками та продуктами та вручила їх батькові та матері.

Тим самим Оксана показала, що бере всю владу у майбутній сім’ї у свої руки.

Мати зустріла нареченого дочки з розкритими обіймами та накрила стіл, як для дорогого гостя.

– Миколо, любий, проходь, проходь, будь ласка! – сказала вона, посміхаючись.

– Як добре, що ти приїхав до нас сьогодні, адже наша Оксанка лише те й робить, що про тебе постійно говорить. Нарешті ми тебе побачимо вже з батьком!

Збентежений Микола сів за стіл, і Ніна Романівна почала з захватом розповідати про своє життя, про те, як вона виховувала Оксану, і як багато часу проводить на городі.

– Город – це моє життя, – гордо промовила вона.

– Щодня я встаю рано, щоб встигнути все зробити. І тобі, Миколо, буде корисно навчитися доглядати землю. Це і здоров’я, і ​​користь. Я вже мовчу про якісні продукти! Це тобі не з ринку брати, де невідомо, що продається і як вирощено.

Микола кивнув на знак згоди, бажаючи догодити майбутній тещі, але в голові вже тоді лунали тривожні нотки.

Чоловік відверто розумів, що робота на городі – це не його вподобання, але вирішив не сперечатися.

Майбутній тесть весь вечір практично мовчав, лише іноді щось говорив на догоду своїй дружині.

Було незрозуміло, чи погоджувався він чи ні.

Вечір минув дуже швидко та спокійно і об одинадцятій годині всі лягли спати.

Микола думав добре поспати годин до десятої ранку, але о шостій годині ранку його розбудив гучний стукіт у двері.

Чоловік різко розплющив очі, вирішивши, що проспав на роботу, і побачив Ніну Романівну, що стоїть у дверях із відром у руках.

– Миколо, вставай!

– Прошепотіла вона.

– Пора город поливати і полоняти бур’яни, доки не спекотно ще, а то дуже швидко сонце вийде, потім ще важче буде. Потім пообідаємо, поки спека буде вдень відпочинемо трохи, а потім знову будемо працювати.

Микола, ще не до кінця прокинувшись, незрозуміло дивився на жінку в хустці.

– Ну давай, вчтавай швидше, тільки не розбуди Оксану, хай спить, – Ніна Романівна хитро підморгнула зятю.

У цей момент чоловік зрозумів, що то не жарт. Він підвівся, вмився і пішов на кухню.

Ніна Романівна вже накрила стіл і переступала з ноги на ногу, чекаючи, поки він прийде. Видно було, що вона не завдоволена, що Микола робить все це повільно.

– Ось, поїж, я яєчню посмажила, а потім відразу за роботу, – сказала жінка, подаючи йому тарілку з яєчнею і салатом з капусти.

Микола їв мовчки і намагався зібратися з думками. Після сніданку він зібрав свої речі і, нічого нікому не говорячи, поїхав додому.

Ніна Романівна зрозуміла, що щось не так, коли вже почула гуркіт машини, яка від’їжджала від воріт.

Жінка кинулась до паркану і миттю вискочила за хвіртку, але Миколи вже й слід пропав.

Ображена, вона пішла будити доньку, щоб висловити їй, як негарно вчинив із нею наречений.

– Може, він просто поїхав до магазину за продуктами? Мамо, не хвилюйся, зараз я все дізнаюся, – солодко позіхнула Оксана і набрала номер Миколи, щоб прояснити ситуацію.

Чоловік не одразу відповів на її дзвінок. Він передзвонив згодом їй сам і, повідомивши про те, що повернувся до міста, поклав перервав дзвінок.

Оксана спробувала ще раз подзвонити йому, але Микола більше не відповів. Дівчина приїхала лише у неділю ввечері.

Микола зустрів її біля під’їзду та спокійно пояснив те, що саме сталося.

– Оксано, я розумію, що для твоєї мами город – це важливо, – сказав він.

– Але в мене і так важка фізична робота на моєму заводі. Якщо я ще й у вихідні буду на городі працювати, то шансів дотягти до пенсії в мене буде дуже мало. Картоплю з кабачками я й у магазині можу купити. Добре, що гроші у нас на це є.

Оксана зрозуміла його слова і не стала сперечатися. Вона й сама не дуже любила город батьків, на якому любила працювати тільки мати.

Після цього випадку Микола став обережнішим у своїх планах на вихідні.

Він намагався уникати відвідування батьківського дому Оксани у ті дні, коли її мати могла запропонувати йому “допомогти” на городі.

Кілька разів майбутній зять навіть пропонував Ніні Романівні купувати необхідні овочі і фрукти власним коштом, але та категорично відмовлялася.

– Ні, ми таке не їмо! – рішуче заявляла у відповідь жінка.

– Самі, як хочете, але ми з чоловіком їстимемо все тільки зі своєї землі!

Але тепер мати Оксани ображається на Миколу, мовляв лінивий дуже і родичам усім розповіла про це.

А ви як гадаєте: чи зобов’язаний зять на городі своїй тещі допомагати, коли вона просить про це, але він просто не хоче?

Джерело