Марічка з Олегом сиділи і пили каву, вони щойно зустрілися прямо в кафе. Марічка чекала на свого чоловіка, але він запізнювався. А Олег просто випадково зайшов і побачив стару знайому.

Сиділи вони й розмовляли, як раптом у кафе забіг чоловік Марічки. Микита ще з вулиці помітив, що його дружина не одна. Він взяв і вивів її з-за столу, а потім і на вулицю.

-Що ти робиш? Що з тобою? – запитала Марічка.

-Це що ти робиш? Хто він такий? – обурився Микита.

-Це просто старий знайомий. Я тебе вже цілу годину чекала.

-Навіщо ти мене сюди покликала, щоб я побачив цього мужика?

-Я хотіла повідомити тобі новину. Я вагітна.

Микита застиг від здивування.

-Від нього? – тільки й запитав він.

Марічка почервоніла.

-Що ти таке кажеш! У мене з ним ніколи нічого не було. Це твоя дитина. Наша, моя та твоя.

Марічка заплакала і пішла. Микита навіть не намагався її зупинити. Таке було вперше.

Увечері він повернувся пізно. Вранці рано пішов. Так тривало цілий тиждень.

Через тиждень він повернувся раніше і з букетом квітів.

-Пробач. Я був не правий. Я дуже радий, що ми матимемо дитину.

Марічка вже посміхнулася і прийняла букет квітів.

-Але ти маєш зробити тест. Я не знаю як це робиться, але хочу знати точно, що це моя дитина.

-Що? Це твоя дитина. Як ти можеш так казати.

-Це треба перевірити, я не утримуватиму чужу дитину. Завтра ми йдемо на тест.

-Добре, я згодна, – сухо відповіла Марічка і кинула букет у коридорі.

-А ти що, образилася? Це я маю ображатися.

Розмовляти з ним у неї більше не було жодного бажання. Марічка з нетерпінням чекала на результати аналізів, у них вона була впевнена, але й Микита повинен знати.

Вона зібрала свої речі і викликала таксі, щоб переїхати до бабусі. Більше жити з людиною, яка їй не довіряє вона не збиралася.

Марічка раніше жила з бабусею, але коли вийшла заміж, переїхала до Микити. Вони з бабусею Іриною залишилися одні, батьків Марічки та її рідної бабусі не стало, коли Марічці було 14 років.

Бабуся Ірина рідна сестра Марічкиної бабусі, якої не стало. Решта рідні Марічку взяти до себе не захотіла, а у бабусі Ірини не було нікого. Вона і раніше спілкувалася тільки з сім’єю сестри. Для Марічки вона була просто другою бабусею, а тепер єдиною.

Тест буде готовий вже завтра, а сьогодні вона поїде від Микити. Бабуся вже на неї чекає.

Коли Марічка вже сідала в таксі, зненацька з’явився Микита.

-Ти куди? Так це все-таки не моя дитина, я так і знав! Ну і щасливої дороги.

-Дитина твоя, але я більше з тобою жити не буду.

-Якщо дитина моя, то я її заберу в тебе.

-Тільки спробуй.

-Ану швидко додому. Завтра все з’ясуємо.

Невідомо, чим усе скінчилося б, якби не втрутився таксист.

-Дай дівчині спокій. Так із жінками не поводяться.

Марічка сіла в машину.

-Спасибі вам.

-Та нема за що, у мене донька така, як ти. Весь час переживаю, щоб її не образили.

Бабуся поралася на кухні, коли Марічка відчинила двері.

-Ой, Марічко, я на тебе вже давно чекаю.

-Так, я затрималася. Так вийшло.

-Я б тобі порадила не повертатись до нього і навіть не зустрічатися. Проживемо. У нас все є й без нього. Та й малюкові спокійніше буде без такого батька. Як думаєш?

-Я так і хотіла. Чи можна я в тебе залишусь?

-Я тільки буду рада. Залишайся. У нас із тобою квартир багато, де захочемо там і житимемо.

Квартир було три: одна бабусі, друга – батьків – зараз уже належали Марічці, їх вони здавали. Ну, а третя бабусі Ірини.

Наступного дня зателефонував Микита.

-Повертайся, крихітко моя.

-Я не повернуся.

-Це ще чому? Яка ніжна. Ну вибач.

-Ну? Мені не потрібні вибачення, прощавай.

Через два дні з’явилася мати Микити. Вибачилася за сина, просила Марічку повернутись. Вони ж добре жили, а тепер її хлопчик переживає, та й дитина буде.

-І ти сама винна. Я теж раніше з чоловіком сварилася, подумаєш. Терпіти треба.

-А я не хочу, щоб моя дитина так жила. Прощавайте.

У належний термін Марічка народилася донька. З пологового будинку її зустрічала бабуся Ірина.

Микита ще раз спробував повернути Марічку, але вона все вже для себе вирішила. І не тільки для себе. Тепер вона відповідає за дитину.

З дитиною Микита спілкується дуже рідко, а його мати внучку бачила тільки один раз, і то коли їй виповнився рік.

Та й приходила не так часто. Просила, щоб від аліментів відмовилися. Важко Микиті, у нього незабаром дитина буде, її треба утримувати.

-Це теж його дитина. Він сам наполіг на тесті.

Через три роки Марічка вийшла заміж.

А ось від Микити друга дружина з дитиною пішла. Його не виправити, а терпіти його витівки собі дорожче.