Мій Тесть був золотою людиною. Та чомусь не відразу я помітив, що його допомоrа нам часто шкодuть йому самому.
Мою дружину звуть Ілона, сама вона народилась у місті, а я сам з невеличкого села. А познайомилися ми на святкуванні Дня народження мого брата, який переїхав до міста нещодавно. Дівчина мені відразу запала у душу, тому я й став приділяти їй знаки уваги, запрошував на побачення, на які сам же і приїжджав до столиці.
Через рік таких стосунків я зробив Ілоні пропозицію руки та серця, вона погодилась. Після весілля нам не було де оселитись, тож я запропонував коханій переїхати до себе у село.
Та потім на таку заяву відреагував тесть та повідомив, що хоче подарувати нам квартиру, яку отримав у спадок від своєї матері. Мені така новина сподобалась, та і тесть був задоволений, що тепер ми будемо жити поряд та в усьому допомагати.
У Микити Ярославовича лише одна дочка і він любить її до нестями. До мене також ставиться, як до рідного сина. Тому проблеми тут я не бачив, подарунок прийняв із шаленою вдячністю.
Тесть мені навіть допоміг із роботою, а коли у нас з’явилась дитина, то й взагалі багато власних коштів виділяв нам. Неможливо було ніякими словами описати мою повагу та вдячність цьому чоловікові. Боюсь уявити, як складно було б нам без його підтримки.
Одного разу мені в око впала зимова курточка Микити Ярославовича. Вона була настільки старенькою та протертою. Як я тільки раніше не помічав, у якому вона стані?! Потім побачив ще й його чоботи в нашому коридорі і вони теж були жахливими. Коли я прямо запитав у старого, чому він не купить собі щось нове та тепле, то він сказав, що його маленька пенсія йде на більш важливі речі.
Порадився я із дружиною, із відкладених грошей ми купили нову курточку та взуття тестю. А після цього випадку і грошей у нього ніколи не брали. Це якою добродушною людиною потрібно бути, щоб максимально економити на собі, віддавати останні кошти, аби допомогти нам.
Тепер ми часто допомагали чоловікові фінансово, але його звичка купувати неякісні продукти залишилась. Гроші, які ми йому давали, він складав в одну купу на «чорний день».
Одного разу ми завітали до Микити Ярославовича в гості і він пригостив нас пюре з якимись дешевими сосисками. От після них Ілону і забрала карета швидкої допомоги із отруєнням.
Тесть відчував провину і щиро просив вибачення. Після цього випадку навіть перестав на всьому заощаджувати. Ми ж йому пообіцяли, що щоб в його житті не трапилось, ми знайдемо на це гроші і не потрібно труїти себе поганими продуктами та ходити в обносках.
Інколи люди занадто переймаються майбутнім, не помічаючи свого теперішнього.
КІНЕЦЬ.