У дитинстві я вважала, що у нас звичайнісінька сім’я – мама, тато і я. І мене не бентежив той факт, що тато живе не з нами, а двома поверхами вище з тіткою Дашею.

Ми з татом і тіткою Дашею часто бачилися. Практично всі вихідні проводили разом і просто збиралися у нас. У будні батько забігав після роботи, приносив іграшки і мої улюблені солодощі.

Пам’ятаю, як одного разу дворові подружки, дивно подивившись на мене, розповідали про своїх мам і тат. У всіх же батьки жили разом. Того вечора я вперше запитала у мами, чому ж наша сім’я так не схожа на інші…

-Коли виростеш – зрозумієш, – відповіла вона і спішно відвернулася.

І я росла, але плуталася все більше. У мене було дві мами і один батько. Тітку Дашу я завжди вважала своєю другою мамою. Я часто бувала у них з батьком вдома, могла забігти вдень, коли мама затримувалася. Ця дивовижна жінка дуже любила мене.

Тітка Даша годувала мене смачною вечерею. Вона завжди добре до мене ставилася: розпитувала про успіхи в школі, на свята і дні народження ніколи не залишала без подарунка. Іноді я була дуже здивована, чому ця людина так піклується про мене…

Згодом я все частіше стала шукати відповіді на запитання:

-Чому мій татусь живе з чужою тіткою Дашею, а не з нами?

Адже в інших сім’ях батьки живуть зі своїми дітьми і своїми дружинами, але не так як у нас.

Якось моя однокласниця Настя тиждень не ходила в школу і серед дівчат почали поширюватись чутки, що від них пішов батько, а коли вона повернулася до нас, всі дівчатка нашого класу почали її з розпитувати і Настя, стидаючись, розповіла нам, що їй довелося пережити за останні дні.

Я, тоді ще, нетямуща, відкривши рот слухала і не розуміла, що це означає:

-Пішов з сім’ї, знайшов собі нову дружину, що тут незрозумілого?! – пирхали дівчина. – А ось зараз народить собі нову дитину з нею, про мене і забуде… – гірко зітхнула Настя.

Поки всі шкодували однокласницю, я подорослішала на кілька років. На мить я запереживала, що тато теж таке може зробити… Хоча, раптом я усвідомила, що найгірше вже сталося… Тато так і зробив, раз живе з іншою жінкою, більше не було великої, дружної сім’ї.

Красива картинка щасливого життя розлетілася на дрібні шматочки.

У нас з мамою відбулася важка розмова. Вона все повторювала:

-Ось коли виростеш – зрозумієш…

-Так я і так вже велика, щоб зрозуміти це. Я не люблю тітку Дашу разом з татом!

Мама обняла мене і погладила по голові:

-Не треба так говорити, дочко… Життя непроста штука, багато в ній всього і поганого, і хорошого… Коли-небудь ти мене зрозумієш, а тітка Даша зовсім не погана, як ти думаєш.

-Не погана!? Мамо, давай поїдемо? Продамо квартиру і поїдемо в інше місто. Я не хочу більше їх бачити…

-Віко, та що ти розумієш? – голосно сказала мама. – Та таку людину, як твій батько ще пошукати треба або ти хочеш рости без нього?

Звичайно ж, тітка Даша відразу помітила, як змінилося моє ставлення до неї.

-Віко може я тебе чимось зачепила, – допитувалася вона. – Ти скажи, не мовчи… Другий тиждень вітаєшся якось крізь зуби…

А я недобре дивилася на неї й проходила повз.

-Так що я тобі поганого зробила? – лунало мені вслід.

Батькові моя поведінка теж не сподобалося, але незабаром всі від мене відчепилися, списавши мою поведінку на перехідний вік.

Згодом стало легше, і я знову почала ходити до батька додому. А тут тітка Даша прихворіла. Лікувалася в лікарні.

В один з вечорів я вирішила поприбирати в квартирі батька. Взяла все необхідне і почала витирати пил. Так дійшла до комоду в їх спальні.

Акуратно склавши прикраси, розкидані по комоді, я натрапила на якісь довідки і вирішила їх скласти до решти документів.

Відкрила ящик, нагорі, в стосі лежав паспорт батька. Без якоїсь думки я покрутила його в руках. Відкрила, почала розглядати фото молодого тата. Як же він змінився… Гортаючи сторінки, я дійшла до штампа про шлюб. Шлюб батька і Дарини був зареєстрований в 1988-му, а я народилася в 1995-му.

“Це що ж виходить, вони одружилися задовго до мого народження…”

Мені стало недобре. Взявши паспорт, я забігла до батька у вітальню:

-Тату, чому ви мене весь цей час не говорили? Чому не сказали, що це мама прийшла у вашу родину, а не тітка Даша в нашу…

Батькові очі округлилися:

-Хіба мама тобі нічого не говорила?..

Історія, яку розповів мені батько, стара як світ. Тітка Даша поїхала у відрядження, а батько… Батько був з її з сусідкою. Народилася я. Мама до цього була дружна з дружиною батька, зголосилася зайти допомогти по господарству… Як так вийшло батько і сам не знає…

-Це вже потім стало ясно, що мама твоя хотіла дитинку, а кандидатом в батьки вибрала мене. А тоді я всерйоз думав, що вона захотіла забрати мене з сім’ї, повідомивши, що вагітна. Слава Богу, Даша все зрозуміла і пробачила мене, до цих пір не знаю як би я жив, якби був без неї…

На наступний день я поїхала в лікарню до тітки Даші, привезла їй пакет з гостинцями, запакований мамою.

Розмовляти при сусідці по палаті було незручно, тому ми вийшли. Вислухавши мою розповідь, вона запитала:

-Що ти хочеш почути від мене?

-Хочу дізнатися, чому ти тоді себе так повела? Я розумію, що можна пробачити чоловіка, якщо дуже любиш, але пробачити кращу подругу, та ще й няньчити її дитину. Я б на твоєму місці перїхала з цієї квартири.

Тітка Даша з сумом в очах подивилася на мене і відвернулася до вікна:

-Чому ми не продали квартиру і не поїхали? Через тебе Віко…

Я відкрила очі від подиву, а тітка Даша продовжила:

-Твій батько відразу сказав, що не залишить тебе, а допомагатиме в міру сил. І я подумала і вирішила, що нехай вже це відбувається на моїх очах, ніж потайки від мене, до того ж совість не дозволяла позбавляти тебе батька. Адже діти ні в чому не винні…

Ну і остання причина – у мене не може бути дітей, тому я намалювала у себе в голові прекрасну казку, де була твоєю хрещеною мамою і полюбила тебе всією душею. Адже ми добре жили, правда до того, як ти віддалилася від нас… – почувши це, я почервоніла.

Тітка Даша підійшла до мене і ласкаво обняла мене. Я щиро захоплююся цією мудрою жінкою, її великим і гарячим серцем.

З тих пір все стало на колишні місця. Так склалося, що у мене дві мами і батько. Тепер я цього не соромлюся і щиро вважаю, що мені в житті з батьками дуже пощастило.